Сім’я з Долини вже сім років очищує воду з-під крана за допомогою спеціального коагулянту. Кажуть, навіть не підозрювали, яку воду п’ють, поки не почали її очищувати. Проте у водоканалі запевняють, що її таки можна пити.

На ніч залили, а зранку вже чиста вода

Мешканка Долини Лариса Кордасевич розповідає, що раніше її сім’я пила воду з-під крана, адже в квартирі стояв фільтр і вони думали, що вона чиста. Однак все змінив подарунок батька – сім років тому він привіз їй коагулянт «Гіацинт» для очистки води. Після першого використання сім’я жахнулася, адже у бачку випало чимало осаду.

За словами пані Лариси, для очищення потрібен спеціальний бачок на 10 чи 20 літрів з краником зливу для середньої порції очищеної води. Можливо, його можна зробити і власноруч так, щоб краник був на відстані 3-4 см від дна, але вони купують через Інтернет. На офіційному сайті сім’я замовляє коагулянт «Гіацинт», пляшечка якого місткістю 330 мл коштує 70 грн. Для очищення води використовують 1 мл коагулянту на 1 л води. Тобто в бачок місткістю 20 л потрібно додати 20 мл очисника. «Заправляємо на ніч і зранку вже маємо чисту водичку. Якщо додавати теплу воду, то вона очиститься швидше – протягом чотирьох годин. Але кришку бака потрібно залишати напіввідкритою, бо коагулянт тягне на дно всі шлаки і бруд, які випадають у вигляді осаду, а зверху утворюється піна або голограма. Ми просто спускаємо середню порцію води та п’ємо її. Верхню я потім зливаю у банку, там знову випадає осад, і використовую для вазонів», – продовжує жінка.

Вона запевняє, що пляшечки коагулянту вистачає на 1,5 місяці для великої сім’ї та на 2,5-3 місяці для маленької. Каже, таку воду можна давати навіть маленьким дітям та не кип’ятити, оскільки вона жива. Згідно з результатами аналізів, рН очищеної води становить 7,3-7,4, що відповідає рН 7,4 крові здорової людини. Мовляв, раніше у квартиру надходила кисла вода, рН якої складав 6,5.

«Тому й люди хворіють, бо навіть не замислюються, яку воду п’ють. Після споживання цієї води добре працюють кишечник та нирки, з яких починає виходити пісок. Але її треба починати пити потроху, щоб організм звик», – стверджує Лариса Кордасевич, яка за освітою є хіміком-технологом.

Зараз сім’я Кордасевичів використовує воду з-під крана тільки для технічних потреб. Кажуть, цим коагулянтом уже користуються їхні родичі та друзі, але в кожного випадає осад різного кольору. Пані Лариса стверджує, що, згідно з дослідженнями, вода з криниці і джерела через 6 годин вже не вважається свіжою і в ній розвиваються бактерії. Тому її не варто набирати в пластикову тару і довго тримати.

«В кінці березня – на початку квітня коагулянт не випадає в осад. Все тому, що вода кисліша. Кажуть, що тоді через паводки водоканал дає більше хлору. Але ми додаємо трохи соди – і осад випадає. А наші родичі, які мають криниці, навіть виливають коагулянт туди. Коли вода каламутна, то після цього стає чистою», – підкреслює жінка.

У Долинському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства кажуть, що про такий спосіб очистки води не чули, і запевняють, що воду з-під крана можна пити.

«Водозабір проводиться з річки Свіча. Під час нього здійснюється відстоювання, освітлення, очистка і знезараження води гіпохлоридом натрію. Тому воду з крана можна пити. Можливо, вода забруднюється в процесі постачання через труби», – зазначає інженер з охорони праці Олег Озгович.

Якісна вода та старі труби

В Івано-Франківську КП «Водоекотехпром» використовує воду з двох річок: Бистриці Надвірнянської та Бистриці Солотвинської. Головний технолог, начальник виробничого управління Микола Вабіщевіч розповідає, що водозабори розташовані у селах Березівка та Скобичівка відповідно. З них вся вода подається на очисні споруди. В періоди, коли в ріках вода мутна, а це здебільшого під час повеней і дощів, для очистки застосовують польський коагулянт «Пакс-18». Після цього вода подається у відстійники, де мутність випадає в осад, і вже очищена рідина проходить через фільтри. Як фільтри застосовують кварцовий пісок, антрацит-фільтрат і цеоліт. Опісля чиста вода збирається в дренажну систему, де відбувається її знезараження сумішшю змішаних оксидантів, потім – у резервуари, а звідти по трубопроводах подається до будинків.

За словами головного технолога, у 2012 році за кошти Світового банку підприємство закупило американську систему знезараження води. Він зазначає, що всі ці процеси відбуваються в автоматичному режимі. Тобто система сама робить аналіз води та контролює дозування хлору. Відповідно, якщо вона більш забруднена, то використовують більше хлору. Водночас аналізи контролю за залишковим хлором здійснюють і лаборанти. Так, щогодини вони відбирають аналізи у Чернієві та на підприємстві. Окрім того, відбирають проби води і в різних точках міста.

«Ми не приховуємо, що є проблема зі старими трубами. Водоканал заснований у 1957 році, і більшість трубопроводів з того часу не мінялись. Інколи труби настільки накипають, заростають зсередини, що вода майже не проходять через них. Наше підприємство активно цим займається, але в нас орієнтовано є 580 км трубопроводу, а ми міняємо за рік десь 5 км. Не всі мешканці хочуть міняти труби», – продовжує пан Микола.

Він наголошує, що в Івано-Франківську дуже добра вода, тому що річки, з яких її відбирають, беруть свій початок у горах. У містах, які беруть воду з Дністра та Дніпра, набагато серйозніші проблеми з очисткою води.

«Наша вода чиста і безпечна, тому її можна пити з-під крана та не боятися. У нас всюди на очистці стоїть імпортне обладнання, і система дуже серйозна. За ту воду, яка подається в місто, ми відповідаємо, але в кожному крані неможливо проконтролювати якість. Тим більше, що вода йде до будинків по старих трубах. Якщо є скарги, то лабораторія виїжджає і проводить аналізи», – підкреслює Вабіщевіч.

Якщо мешканці і користуються ще фільтрами для додаткової очистки води, то він радить уважно слідкувати за ними, адже таким чином її можна, навпаки, забруднювати. Так, наприклад, якщо в кухні поставити фільтр, який має можливість очистити 1000 кубів води, але через нього проходить набагато більше, то він її забруднює, а не очищує.

У 2011 році в Івано-Франківську відкрили торговельну мережу очищеної питної води. Її беруть у «Водоекотехпромі», доочищують і продають. 1 л такої води коштує 50 копійок.

Спочатку воду пропускають крізь вугільний фільтр, потім фільтрують за принципом зворотного осмосу, насичують киснем. Наступний крок – обробка магнітом і знезараження ультрафіолетом.

Екс-заступник міського голови з житлово-комунальних питань Василь Мельничук, який має стосунок до цієї торговельної мережі, розповідає, що придбати воду можна у трьох бюветах: по вул. Сухомлинського, Целевича та Стуса. Проте він нарікає, що така очищена вода не користується великою популярністю у мешканців. Мовляв, люди звикли, що можна безкоштовно набрати води у криниці чи джерелі.

Колись у рамках державної програми «Питна вода України на 2006-2020 рр.» установки доочистки мали поставити у лікарнях, однак чомусь цього так і не сталося. Втім тепер, як зазначає директор КП «Водоекотехпром» Микола Саєвич, їх зобов’язують забезпечити мешканців якісною питною водою за допомогою установок доочистки. Зокрема, в першу чергу мова йде про шкільні і лікувальні заклади.

Як у Європі?

За словами головного технолога Миколи Вабіщевіча, технології очистки води однакові у всіх країнах. Втім, якщо в Україні використовують здебільшого поверхневі води, то в Європі – підземні. Директор підприємства Микола Саєвич додає, що в Європі воду очищують також за допомогою озону та ультрафіолету.

Наприклад, жителі Фінляндії отримують питну воду з другого за величиною озера в країні через скельний тунель завдовжки 120 км. На очисних спорудах її обробляють сульфатом заліза, який зв’язує органічні речовини. Отриманий осад видаляється за допомогою піщаних фільтрів. Потім воду піддають впливу озону для дезінфекції і покращення смакових якостей, а також двоокису вуглецю. Далі йде фільтрування через шар активованого вугілля і знезараження ультрафіолетом.

А у Франції воду наземних річок і підземних джерел очищають три станції: обробляють озоном, пропускають через піщані фільтри, потім знову озонують і очищають за допомогою вугільних фільтрів. Для підтримки якості води використовується хлор, а для забезпечення працездатності водопроводу — ортофосфорна кислота, що утворює захисну плівку всередині труб.

У Токіо в середині 2000-х років приблизно 50% споживачів скаржилися на запах хлору у воді. Після цього влада запустила програму модернізації мережі водопостачання, спрямовану на впровадження технологій, які виключають застосування активних хімічних речовин. Ключовими елементами системи стали озонізація і біологічні фільтри з активованого вугілля.

Микола Саєвич пояснює, що очищення ультрафіолетом в Івано-Франківську є недоцільним, оскільки він знезаражує воду тільки протягом двох годин. Тож поки вона з Чернієва дійде в крани, то втратить свої властивості.

«В Америці дуже сильно хлорують воду, після того як там трапилась епідемія. У нас в принципі такі самі способи очистки води, як і в Європі, але є проблеми з трубами. Якщо в Дрездені через певну кількість років весь будинок міняє труби, то в нас одні люди хочуть їх замінити, а інші – ні», – резюмує Саєвич.

 

Наталія ДЕРКЕВИЧ