Режисер: Браян Де Пальма

У ролях: Ніколас Костер-Вальдано, Керіс ван Хаутен, Гай Пірс, Сорен Маллінг, Паприка Стін

Двоє датських поліцейських, Крістіан (Ніколас Костер-Вальдано) і Алекс (Каріс ван Оутен), намагаються зловити Езру, терориста організації ІГІЛ, який вбив літнього копа, що був напарником Крістіана і коханцем Алекс. Незабаром з’ясовується, що Езра – не більше, ніж маріонетка у боротьбі агента ЦРУ Джо Мартіна (Гай Пірс) та ісламського екстреміста Ал Діна, який планує великий теракт.

На новий фільм Брайана Де Пальми покладали великі надії, особливо після недавнього документального фільму про нього. Здавалося, що 78-річний режисер, який прийшов під натиском Ноа Баумбаха за своїм колишнім тріумфом, збереться з новими силами, незважаючи на вік (що не заважає, однак, тому ж Клінту Іствуду досі видавати резонансні і якісні фільми). Ці надії впали у перші ж хвилини нового трилера Де Пальми – як кісточки доміно.

Симпатією і співпереживанням до головних героїв картини нам пропонують перейнятися через шлунок: спочатку парочка копів замовляють у забігайлівці каву з сандвічами, а потім по телефону ретельно вивідують у дружини одного з них, чим вона їх буде пригощати на вечерю. Не встигнуть глядачі задуматися, як по-датському називається Біг Мак, як копи помчать на виклик про нібито домашнє насильство і зустрінуть у під’їзді будинку зарослого лівійця в закривавлених кедах, а у квартирі виявлять запаси вибухівки, що зберігається в ящиках з помідорами. Сюжет у фільмі розгортається з грацією бегемота в посудній лавці, і стежити за ним дуже незручно, а переказувати – тим більше. Тут небезпечний терорист вивільняється з наручників на очах у досвідченого поліцейського, а агент ЦРУ на питання про свою поінформованість відповідає: «Ми ж американці, читаємо вашу переписку». Те, що пара основних акторів приїхала з «Ігор престолів», які щойно закінчилися, ні фільму, ні їхній кар’єрі теж не йде на користь – могли б і далі сидіти у себе в Вестеросі.

Незважаючи на стійку невиразність, трилер містить у собі фірмові штучки Браяна Де Пальми: тут є наслідування Хічкока, сцени зі спліт-скріном, розв’язка у місці скупчення народу і інші знайомі речі. Режисер «Обличчя зі шрамом» скаржився на проблеми з бюджетом і продюсерські маніпуляції з монтажем (фільм скоротили на годину екранного часу). Однак із того, що залишилось на екрані, занадто мало свідчить про те, що якби з фінансуванням все було гаразд, а продюсери були більш поступливими, ми б отримали шедевр саспенсу. Тут більше видно бажання заслуженого діда на автопілоті врубати одноманітний саундтрек від вірного Піно Донаджо, вибудовувати банальні мізансцени і міркувати про небезпеку джихаду на мові 20-річної давності. Фільмів під назвою «Доміно» виходило більш ніж достатньо, і у випадку з ось цим краще прикинутися, що його не було взагалі, в тому числі й самому Де Пальмі.

ФЕЛІНСЬКИЙ