Режисери: Ліза Аддаріо, Джо Сирак’юз

Юна Тетяна – типовий підліток-максималіст, який досяг піку бунтарства у своєму перехідному віці. Вона в усьому перечить матері, носить порвані футболки і старі черевики, епатує однокласниць, а на уроках суспільствознавства замість патріотичного есе пише дружній лист латиноамериканському диктатору Антону Вінсенту. На свій власний подив, Тетяна отримує відповідь і навіть зав’язує з генералом, проти якого ополчився весь світ, зворушливе листування. Однак режиму генерала Вінсента приходить кінець – черговий заколот змушує колишнього диктатора втекти з палацу і сховатися від власного народу. Поки революціонери шукають колишнього правителя в горах, він з’являється… на порозі Тетяниного дому, адже це єдина людина, якій утікач може довіряти. Будинок, де дівчинка живе зі своєю матір’ю, на деякий час перетворюється на секретний штаб опору, в якому генерал пізнає радощі капіталістичного світу, а Тетяна набуває впевненості в собі і вчиться бути лідером.

Основою сценарію стала реальна історія американської школярки Сари Йорк, яка в 1988 році почала листуватись із панамським лідером Мануелем Нор’єгою. Дівчинка у віці 10 років написала Нор’єзі лист і отримала від нього запрошення відвідати Панаму якраз напередодні американського вторгнення. Втім, відразу відзначимо, що герої в «Дорогому диктаторі» вигадані (хоча подібність Антона Вінсента з Фіделем Кастро очевидна), ситуації гіпотетичні, а об’єктами гумору і сатири стають не державні діячі чи владні інститути, а обивателі і простаки з американського передмістя, занадто довірливі, щоб бачити загрозу в старому, і занадто захоплені собою, щоб звертати увагу на міжнародні конфлікти.

Робота над картиною була розпочата ще в 2006 році, коли сценарій «Дорогого диктатора» потрапив у знаменитий «Чорний список». На роль генерала в різний час претендували Ентоні Хопкінс, Альфред Моліна і Роберт де Ніро, а Тетяну могла зіграти Мейсі Вільямс. Але на цьому принади фільму закінчуються, він перетворюється на банальну підліткову історію про те, як повернути собі повагу однокласників або навіть очолити повстання підлітків проти обридлих правил. Від сміливої ​​задумки з втікачем хотілося чогось більшого, відчайдушного, але авторам фільму не вистачило відваги показати Америку ще більшим монстром, ніж диктатор, не вдалось підштовхнути Тетяну діяти енергійніше, фільм сумно і безвольно плететься до очевидного кінця, зрозумілого з перших кадрів.

Не назвеш «Дорогого диктатора» і смішною комедією – гумор тут або порожній, або огидний, на зразок сексуальних ігрищ мами головної героїні і її залицяльника. Якось це дуже просто і банально. Однак не варто поспішати ставити на картині жирний хрест, є в ній один плюс, який важко не помітити. Це симпатичний акторський дует Одей Раш і Майкла Кейна. Британський метр, зрозуміло, хороший і сам по собі, навіть у цьому фільмі він легко демонструє майстерність парою стартових сольних сцен – Кейн переконливий на сто відсотків, проте ще більше вражає те, наскільки легко він сходиться з молоденькою актрискою, у якій харизми і внутрішньої енергетики у сто разів менше. І все ж поряд із Кейном Раш змінюється і навіть якось захоплює. До Кеті Холмс претензій більше – вона хоч і намагається зображати молоду матір, проте часто заграється і перегинає палицю. Вибір за вами.

ФЕЛІНСЬКИЙ