Під час проектування вулиць, спорудження житла, супермаркетів та громадських установ у нас часто забувають про потреби маломобільних груп населення. Але людям з інвалідністю і мамам з дитячими візками так само, як і всім решта, потрібно пересуватися містом.

Яка тепер ситуація з доступністю на Івано-Франківщині та які перспективи в цьому напрямку, з’ясовував «Галицький кореспондент».

Безбар’єрність як базовий принцип

Однією з сучасних урбаністичних тенденцій у світі, зокрема у країнах Євросоюзу, є побудова безбар’єрного середовища в місті. Мова йде про те, що на вулицях не повинно бути елементів, які  важко або неможливо подолати людині на інвалідному візку чи мамі з дитячою коляскою. Всюди встановлюються пандуси, перед пішохідними переходами проєктуються пониження, або ж взагалі вулицю будують однорівневою – без бордюрів та інших подібних елементів.

Концепція «тотальної доступності» запроваджується, скажімо, в Амстердамі, столиці Нідерландів. Пішохідні доріжки роблять безбар’єрними, вулицями курсують низькопідлогові автобуси і трамваї, в середмісті є доступні для людей на візках туалети.

Схожі ідеї втілюють також в іспанському місті Барселоні. Там абсолютно весь парк автобусів – з низькою підлогою, на всіх бордюрах спроектовано і встановлено пониження у потрібних місцях, широко застосовуються пандуси, високим рівнем доступності може похвалитися метро.

Івано-Франківськ у цьому плані намагається не відставати від передових тенденцій, які спрощують життя людей з інвалідністю. Михайло Смушак, директор департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, розповідає, що франківські комунальники, проєктуючи нові вулиці та змінюючи старі, керуються взірцями із країн ЄС.

«Ми вчимось і беремо найкращі приклади в різних країнах, у різних міст. Це Німеччина, Австрія, Франція, Скандинавські країни, Польща, Чехія, Угорщина та інші. У деяких містах цих країн я був особисто, ще в деяких були наші працівники. Всюди, куди їдемо, обираємо найкращі об’єкти, фотографуємо, обговорюємо. Потім намагаємося повторити це у нашому місті», – каже Михайло Смушак.

Ситуацію з доступністю і безбар’єрністю міської інфраструктури Івано-Франківська посадовець називає прийнятною. Але є дуже багато проблем із цим у житлових будинках, а також у приватних установах – супермаркетах, аптеках тощо. Втім суттєвих важелів впливу на це у департаменту ЖКПБ немає.

«Питання доступності для мене особисто і для нашого департаменту є принциповим, основним. Всі нові об’єкти, які ми зараз робимо, обов’язково є доступними для всіх категорій населення. Доступність – це не лише пониження, це набагато ширше поняття. Мова і про універсальний дизайн, і про справді зручні, широкі тротуари. А от наших забудовників я подекуди не розумію – вони здають в експлуатацію будинки або зовсім без пандусів, або з такими, на які просто неможливо виїхати», – додає директор комунального департаменту.

Серед нових об’єктів Івано-Франківська, де застосовано принципи безбар’єрності, можна назвати реконструйовану площу Міцкевича та вулицю Лесі Українки. Вже готові проєкти перевтілення ще декількох вулиць – Леся Курбаса, Бельведерської тощо. Втім на все одразу в міста не вистачає грошей, тож втілюються ці речі поступово.

Тостер: перевірити все

Зробити міста доступними прагнуть і громадські активісти, зокрема рух «Доступно.UA». Засновник цієї організації Дмитро Щебетюк через серйозну травму хребта в 21-річному віці опинився в інвалідному візку. Але не здався – зараз Дмитро входить до резерву параолімпійської збірної зі стрільби із лука, а також аналізує доступність різноманітних закладів для людей з інвалідністю.

У серпні 2019 року він та його однодумці перевірили Івано-Франківськ у рамках проєкту «Тостер».  Раніше Дмитро Щебетюк склав власний рейтинг доступності міст України. Івано-Франківськ у ньому зайняв третє місце, поступившись лише Львову та Вінниці. Після перевірки Дмитро описав нові враження від столиці Прикарпаття.

«На жаль, все не так чудово, як нам здавалося. Та все ж є позитивні зміни. Гарно, що у місті збільшилася кількість громадського транспорту. На деяких переходах зробили кишені, що звужують дорогу до двох смуг, щоб автівки не могли паркуватися на переходах. Така практика давно втілюється в Європі, і класно, що вона дійшла до нас. На вході до багатьох супермаркетів є лише одна сходинка. Тобто такі супермаркети легко зробити безбар’єрними і доступними для всіх. Схожа ситуація з деякими аптеками та ресторанами», – пише Дмитро.

Знайшла команда «Доступно.UA» в Івано-Франківську певні мінуси. Зокрема, недостатньо якісною була реконструкція вулиці Військових Ветеранів, пониження на якій значно вищі за норму. Крім того, Дмитро розкритикував дві новобудови на вулиці Шевченка – в одній з них пандуси є небезпечними, а інша взагалі виглядає недоступною для маломобільних людей.

«Ми дуже любимо Івано-Франківськ. Це прогресивне та відкрите місто. Особливо на фоні багатьох інших українських міст», – підсумовує активіст.

Михайло Смушак зазначає, що в результаті цієї перевірки Івано-Франківськ отримав лише середні бали. За його словами, міську інфраструктуру активісти оцінили дуже високо, як одну з найкращих в Україні. А от доступність житлових будинків, кафе, магазинів і аптек була оцінена дуже низько, що вплинуло на підсумковий бал.

Закон суворий, але він – не виконується

Микола Макар – людина з інвалідністю, представник Національної асамблеї людей з інвалідністю в Івано-Франківській області та голова громадської організації «Слід». Нещодавно, у серпні 2019 року, його призначили позаштатним радником нового голови ОДА Дениса Шмигаля з питань соціального захисту осіб з інвалідністю.

«На візку я з 1993 року, коли отримав травму, відтоді ж займаюся питанням доступності міст для людей з інвалідністю, – розповідає Микола Макар. –  Насправді людей у колісних візках дуже багато, а ще ж є інші маломобільні категорії населення. А доступність – питання доволі комплексне, воно не обмежується лише пандусами. Ці речі треба вирішувати комплексно».

Активіст каже – зараз на Івано-Франківщині, особливо в обласному центрі, є суттєвий рух вперед в питаннях доступності і безбар’єрності. Втім у багатьох районах Прикарпаття, зокрема в невеликих містах, ситуацію він називає плачевною. І це незважаючи на те, що норми і вимоги щодо цього питання чітко сформульовані в законах України, а також у державних будівельних нормах (ДБН).

«Ми плануємо зібрати проєктувальників, архітекторів і забудовників та прочитати їм короткий курс із законів щодо доступності та інклюзивності. Власне, це вже поступово робиться – ми виграли грант від «Urban Space 100», придбали обладнання і тепер проводимо просвітницьку роботу. Закони зобов’язують абсолютно всіх – як державні установи, так і підприємців – облаштовувати входи для маломобільних верств населення. Але більшість будинків і закладів все ще мають з цим проблеми. А між іншим є і стаття про дискримінацію групи населення –  за таке передбачено кримінальну відповідальність. Наша ГО наразі ще не зверталася з вимогами відкриття кримінальних проваджень, але, можливо, невдовзі будемо займатися і таким», – пояснює Микола Макар.

Згідно з новими ДБН-ами, які набули чинності у квітні 2019 року, нахил зовнішнього пандуса повинен складати не більше 8%, інакше ним небезпечно їхати. Максимальна висота кожного підйому повинна становити не більше 0,8 м. Після кожного підйому треба робити горизонтальні площадки глибиною не менше 1,5 м. А якщо висота підйому 3,0 м і більше, потрібні підйомники.

Пандуси повинні обов’язково мати неслизьку, шорстку та рівну поверхню, чітко марковану кольором або фактурою, контрастну відносно суміжних горизонтальних поверхонь. Ширина пандуса при однобічному русі має складати 1,2 м, при двобічному – 1,8 м. Сьогодні ж, за статистикою, майже 90% пандусів в Україні не відповідають цим вимогам, побудовані неправильно і не пристосовані для людей з інвалідністю. Тим часом станом на 2017-й рік в Україні було понад 2,6 мільйона таких людей, не рахуючи матерів з візочками та просто літніх людей, яким теж важко підніматися сходами.

«Коли я дізнався, що Дениса Шмигаля призначають головою адміністрації, написав йому, ми зустрілися і поговорили. В результаті він зробив мене радником, – розповідає Микола Макар про своє призначення. – Я представив йому план роботи щодо соцзахисту людей з інвалідністю на наступні роки. На Івано-Франківщині це досить болюча тема. І зараз поліція робитиме акцент на тому, щоб звільняти паркувальні місця, призначені для людей з інвалідністю».

Раніше ГО «Слід» втілювала проєкт зі встановлення біля паркомісць для людей з інвалідністю табличок із написом «Дякуйте Богу, що ваше місце трохи далі». А ще активісти переконали міського голову Івано-Франківська сісти у візок і проїхатися разом з ними середмістям. Вражений проблемами, які виникають при банальній спробі переїхати дорогу чи зняти гроші в банкоматі, мер досить швидко виділив мільйон гривень на впровадження безбар’єрності.

Зараз центр Івано-Франківська, на думку Миколи Макара, є досить добре облаштованим для потреб маломобільних категорій людей. Проблеми є у спальних районах – але й там поступово втілюють сучасні рішення, які покликані зробити Івано-Франківськ доступним для всіх.

«Нас запитують як експертів»

Схожу думку поділяє і Христина Сирова-Ковалишин – відома в Івано-Франківську письменниця, поетеса, психологиня та мотиваційна тренерка, а ще – директорка БО «Хребет» для роботи з людьми з інвалідністю. Через захворювання вона давно вже пересувається на візку.

«В Івано-Франківську, порівняно з багатьма містами України, доволі хороша ситуація з доступністю. Багато чого на краще змінилось саме за останніх кілька років. Звісно, ще є над чим працювати і до інклюзивних міст Європи ще досить далеко, та все ж позитивні зміни є», – каже Христина.

За словами активістки, багато зроблено для переобладнання пішохідних переходів з пониженням бордюрів, встановлено тактильну плитку та світлофори зі звуковим супроводженням. А ще зараз чимало підприємців стараються робити до своїх закладів якісні пандуси з правильним чи хоча б відносно доступним кутом нахилу.

«Вони принаймні перед встановленням пандуса цікавляться думкою самих людей з інвалідністю – звертаються як до експертів. Бо ж раніше всі пандуси були майже вертикальними, мені було б дуже цікаво пересадити їхніх проектантів у візок просто лише для того, аби хтось із них піднявся та спустився по такому пандусу. Подекуди це було нереально взагалі! Прикро, бо кошти на якісний та неякісний пандус витрачаються майже однакові. Варто думати, перш ніж робити», – ділиться думками Христина Сирова-Ковалишин.

Однією з важливих проблем вона називає те, що для людей з інвалідністю досі немає безперервного доступного маршруту із центру до спальних чи просто житлових районів.

«Я б хотіла, щоб на дорозі, якою їдеш на візку зі свого району до центру, скрізь були пониження бордюрів, пандуси та рівна поверхня. На жаль, такі пониження трапляються раз на 100 чи 300 метрів – і це реально проблема», – пояснює Христина.

Тарас ВОЛОШИН