Режисер: Паскаль Шомель

Фільм поставлений за повістю популярного британського письменника Ніка Хорнбі, причому це далеко не перша екранізація його творів: всього за книгами Ніка Хорнбі знято біля десяти популярних фільмів і один серіал. Я книг Хорнбі ще не читав (але обов’язково прочитаю, зацікавився), тому фільм дивився, як то кажуть, з чистого аркуша. Цікаво, що право на екранізацію повісті “Довге падіння” викупив Джонні Депп, причому зробив він це ще до виходу книги. І Депп довго виношував ідею поставити за нею фільм, але потім від цієї думки відмовився і своє право перепродав.

Короткий анонс фільму трохи вводив в оману, тому що там йшлося про те, що (цитую кінцівку) “черга в кращий світ змушує їх укласти пакт – дожити до Дня всіх закоханих і відірватися на повну”. Я подумав, що це буде щось на кшталт “Достукатися до небес” (чудовий, до речі, фільм), де приречені люди в кінці відтягуються по повній програмі. Ні, фільм зовсім не про це. Насправді там не дуже зрозуміло, через що кожен з них хоче покінчити з собою. Незважаючи на те, що в машині Мартіна вони нібито видають якісь версії, але насправді причини більшості з них зовсім інші. І фільм, взагалі то, розповідає про те, яким чином люди з цього дивного товариства спілкуються між собою і як поступово розкриваються причини, з яких кожен з них хоче покінчити з життям.

Пірс Броснан у ролі Мартіна мені, загалом, сподобався. Броснан мені мало де подобається, та й Бонд у нього вийшов, на мій погляд, занадто лакований, а ось Пірс виглядав тут непогано, тобто як цілком нормальний, а не гламурний. Ну, і в кількох епізодах навіть продемонстрував якісь яскраві емоції – ось до чого дійшло. Тоні Коллетт у ролі Морін непогана, але у неї сам персонаж не надто яскравий – втомлена життям і проблемами жінка. З цієї ролі мало що можна було вичавити, але вона цілком впоралася з поставленим завданням. Порадував Аарон Пол (Джессі з серіалу “У всі тяжкі”), який тут зіграв депресивного американця, що приїхав до Великобританії з метою якось змінити власне життя, але у нього це не вдалося. Спочатку мені здавалося, що це буде той самий Джессі, але ні, персонаж помітно відрізнявся і мені припав до вподоби. Але найкраща роль тут, звичайно, в Імоджен Путс, яка зіграла Джесс. Дівчинка з багатої сім’ї, яка має з цією сім’єю великі проблеми, цинічна (вимушено), гостра на язик, дістає всіх довкола, але водночас тонка і делікатна квіточка, неабияк побита життям. Імоджен чудова у всіх іпостасях. Дуже мені сподобалася, захотілося з нею ще щось подивитися. Сюжет тут все-таки не шаблонно голлівудський, тим більше що фільм британський, а знімав його француз. Це трагікомедія, а не драма, тому є надія на те, що все врешті-решт якось владнається, але не в такому ключі – “а зараз всі глядачі повинні дружно зашморгати носами від почуттів”, і це добре. Загалом, дуже непоганий фільм, на мій погляд. Однак почитав відгуки – багато негативних. Але не задоволені здебільшого тільки ті, хто спочатку читав книгу. Хто книги не читав, як я, ті фільм хвалять. Так що, напевно, як екранізацію його немає сенсу дивитися, а як самостійний фільм я б навіть порекомендував.

ФЕЛІНСЬКИЙ