Драма, жахи

Режисери: Джонні Кемпбелл, Пол МакГіган, Деймон Томас

У ролях: Клас Банг, Доллі Уеллс, Джон Хеффернан, Джоанна Скенлен, Морфідд Кларк

Юрист Джонатан Харкер, який нещодавно побував у замку графа Дракули, прокидається в келії жіночого монастиря. Після візиту в Трансильванію колись доглянутий англійський денді нагадує ходячого мерця з запалими щоками і блідою шкірою. Незабаром в кімнату до героя вриваються дві черниці: мовчазна скромна Міна і зухвала Агата, яка в’їдливо жартує на релігійні теми і ставить Харкеру купу питань про графа і статеві контакти з ним. Її мета – не тільки дізнатися про візит Джонатана в зловісний замок, але й знайти слабинки у його власника, найбільш кровожерного вампіра у світі.

Уже втретє Стівен Моффат намагається перетворити культових літературних персонажів англійської класики на предмет обожнювання. Перший такий його проєкт – міні-серіал «Джекіл» – був тепло прийнятий критиками, але народним хітом не став і закрився після першого ж сезону. «Шерлок», навпаки, стартував досить вдало і на момент виходу багатьом здавався майбутньою ТВ-класикою (поки глядачі не усвідомили, що потрапили в знамениту пастку Моффата з абсурдних твістів і самоповторів). Концепт трисерійного «Дракули», порівняно з ними, виглядав найбільш зібраним: без невиправданих продовжень і з логічно завершеним сюжетом. Але шляхи вампіра незбагненні.

Епізоди «Дракули» тонально і жанрово пов’язані один з одним досить слабо. Перша серія – готичний сповідальний трилер, в якому через розповідь немічного Джонатана глядач чує класичну історію про відвідування замку Дракули. Друга – реверсивний сюжет, де вампір, що вирушив в Англію, за планом вбиває екіпаж корабля і намагається підставити інших пасажирів. До цього моменту сюжет хоча б мінімально відповідає першоджерелу Стокера. Гетісс і Моффат акуратно іронізують над каноном, дозволяючи собі зробити Ван Хелсінга жінкою-черницею або перетворити Дракулу на безглуздого псевдоінтелектуала, але через рамки оригіналу за межі деталей деконструкція не виходить. Третя серія, події якої відбуваються вже в наші дні, могла круто розвернути плин сюжету, але через твісти з бульварної фантастики і їдку невиправдану постмодерністську гру з канонічним вона починає скидатися на не дуже вдалий епізод «Шерлока».

«Дракула» в цілому і є варіацією попереднього гучного проєкту Моффата, де божевільний, але хитрий антагоніст (Моріарті – Дракула) стикається в інтелектуальній боротьбі з цинічним і критично мислячим детективом (Шерлок – Ван Хелсінг). Звідси сюжетні багатоходівки, хитрі схеми та інша фантастична нісенітниця, здатна подарувати глядачеві сюжетні повороти. Інша річ, що в «Шерлоку» такий погляд на персонажа і історію був новим, а «Дракула» лише запозичує цю модель.

Але якщо авторські самоповтори місцями вбудовуються органічно, то за повтори жанрові Гетіссу і Моффату індульгенції годі й чекати. Їх міні-серіал, сповнений іронії над нібито зашкарублим образом вампіра, сам кишить запозиченнями з чужих переосмислень. Прихована сексуальність (і гомосексуальність), жорстоке поводження, страх недосяжності смерті як головна слабкість чудовиська і вампіризм як метафора теологічних пошуків – новий телевізійний Дракула нагадує скоріше монстра Франкенштейна, зібраного з колись свіжих ідей.

Постійно міняючи ритм і тон, Гетісс і Моффат перетворюють концептуально цілісний міні-серіал на купу розрізнених епізодів. Ситуації й образи, які вони додають в історію – Дракула шукає жертв в Тіндері і наймає адвоката, а його слабкістю виявляється те, що він сам собі вселив страх сонця і хрестів – перебувають десь на рівні скетчів. В екранного графа було так багато реінкарнацій, що творцям виявилося не під силу переробити гігантський культурний пласт, яким обріс персонаж за сотню років. Втім, ніхто і не просив цей канон переосмислювати, правда?

ФЕЛІНСЬКИЙ