На берегах Боденського озера майорять прапори трьох країн: Австрії, Німеччини й Швейцарії. Кожна з цих держав називає озеро серед своїх найбільших. На південь й на схід від нього здіймаються Альпи, а отже в нім стрічаються води австрійських, німецьких і швейцарських Альп. Сюди впадає Рейн, освіжаючи водойму своїм струменем, а згодом, сімдесят кілометрів західніше, вивільнюється – ніби розчарований невдалим зв’язком – і тече собі далі сам на південний захід, щоб у Базелі стрімко повернути на північ. Регіон Боденського озера – окрема країна понад політичними кордонами. У цій країні багато сонця і свіжого вітру, тут пахне рибою й вином, пагорби покриті лісами, на вершинах пагорбів не бракує старовинних твердинь, а внизу – оточених парками замків, ошатних вілл, термальних басейнів і садів.

Настав час і нам побувати в регіоні Боденського озера. Уранці погожого квітневого дня, коли у запахах і барвах квітів, у співі пташок тріумфує саме життя, ми прибули в прикордонне швейцарське містечко Кройцлінґен. Близькість кордону не кинула тут ані найменшої тіні на швейцарську бездоганність: усе довкола справне й упорядковане, на рівнісіньких вулицях – жодного папірця, жодного недопалка. Ми прямуємо до кордонного переходу, за яким вулиця Кройцлінґена раптом опиняється в німецькому Констанці. Це піший перехід: ті швейцарці, у яких є потреба заощаджувати, долають його, тягнучи за собою на коліщатках сумки для продуктів, які закуповують у  німецьких супермаркетах. Ціни там нижчі майже на третину. Але до масовості швейцарським шопінґ-туристам далеко.

У  Констанці ситуація прикордоння відчутніша. На тій же вулиці –сумнівний заклад, означений як нічний клуб, недопалки й папірці на вулиці, менш ретельно доглянуті клумби. Але середньовічна архітектура вражає: фахверкові будівлі – деякі з ХІІІ-XIV століть – залишилися у майже первинному вигляді. Виявляється, Констанц схитрував під час бомбардувань Німеччини у Другій світовій: німецьке місто використовувало таке ж світлове маскування, як сусідній швейцарський Кройцлінґен. Бомбардувальники його просто не ідентифікували.

Констанц має багато облич – Вікіпедія каже, що це давня кельтська, а пізніше – римська фортеця, яку в IV столітті завоювали германські племена алеманів. Місто лежало на перехресті важливих торгових шляхів. На початку п’ятнадцятого століття тут було скликано церковний собор, щоб розв’язати складну ситуацію в церкві. Колізія полягала в тім, що на цей час діяли три папи, й годі було визначити, котрий з них справді легітимний. Паралельно з цією проблемою собор розбирав й інші актуальні справи, мав на меті оновлення церкви. Богослов з Праги, ректор Празького університету Ян Гус подався до Констанцу в надії, що мудрий собор визнає слушним його вчення, в якому він, серед іншого, проповідував стриманість і скромність для церковної верхівки. Але вже скоро він жорстоко розчарувався: собор об’явив його єретиком. Надягнувши на сорокап’ятирічного Яна Гуса ковпак єретика, його 1415 року спалили на купі хмизу в чверті міста, що за іронією долі називається Парадіз. Зараз на цьому місці стоїть пам’ятний камінь. А вчення Гуса дало поштовх Реформації, яку аж через сто років після його страти на західних теренах втілювали Лютер, Цвінґлі, Кальвін.

Вокзал у Констанці стоїть поруч з портом, на самому березі озера, а його тендітна вежа схожа на мінарет. Праворуч – зведена в чотирнадцятому столітті будівля купецтва, яка служила резиденцією церковного собору. Неподалік – саркастична статуя Імперії: жінка у відкритому одязі тримає в обох руках по карикатурному голому чоловічкові: один з них уособлює церковну, а інший світську владу. Ще далі – згадка про графа Фердинанда фон Цепеліна. Офіцер й інженер народився тут, з юності мав пристрасть до повітряних куль, а згодом, на початку ХХ ст., стартував його винахід – перший жорсткий дирижабль. Шлях до успіху був довгим і сповненим жертв: дванадцять перших дирижаблів потерпіли аварії. Але їхні вдосконалені моделі використовувалися у Першій світовій, а у тридцятих роках успішно транспортували пасажирів навіть до Америки! Зараз подорожі дирижаблем над мальовничими узбережжями пропонують деякі туристичні фірми.

Хоч на березі озера чимало розкішних вілл, престижних клінік, дорогих готелів і ресторанів, але доступ до озера мають усі. На луках біля озера люди відбивають м’яча, засмагають, прогулюються берегом пішки й на велосипедах: хтось з дітьми, хтось із собаками, а хтось і з тими, й з іншими. Біля берега плавають лебеді, качки, крячки й баклани з хвацькими чубчиками. Під навісом містка у не дуже захищеному місці на гнізді сидить лебідка. Мимо йде родина з двома дітьми, а поруч – їхній спущений з повідка пес, який безпечно підходить занадто близько до гнізда. Лебідь-батько кидається навперейми й відганяє його, щосили вдаряючи крильми…

В Констанці й околицях ще чимало див, чимало цікавих людей пов’язані з цим містом. Наприклад, юний Мартин Гайдеґґер три роки навчався тут в єпископському семінарі святого Конрада. При спробі перетнути кордон у Швейцарію наприкінці 1939 року тут схопили Георга Ельзера, який цілий рік ретельно готував замах на Гітлера в Мюнхені. Ельзер не встиг перетнути кордон, що був на досяг руки. Його план замаху трагічно провалився: Гітлер розпочав свій виступ у Мюнхенському пивному залі трохи раніше, і часова бомба, яку сконструював й інсталював Ельзер, вибухнула десять хвилин після того, як «фюрер» покинув залу… Ельзер буде в’язнем Дахау, його розстріляють у квітні 1945-го. І цього разу він був дуже близьким до звільнення, але не сталося…

Кожне містечко й село на березі Боденського озера має якусь родзинку. Неподалік лежить острів квітів Майнау: в цей час тут запирає дух від розмаїття, різнобарв’я й ароматів. Але день хилиться до вечора, нам пора покидати райський острів Майнау, бо попереду нас чекає Штайн над Рейном. Східна й північно-східна межі цього містечка слугують кордоном між Швейцарією й Німеччиною. Поблукавши трохи, ми все ж знаходимо таємну дорогу й опиняємося в майже недоторканому середньовіччі. Поселення тут було засновано у ІІІ столітті, за часів Діоклетіана. Патроном містечка є святий Юрій, що вбиває змія, він зображений і на гербі. До речі, той змій нібито й уособлює Діоклетіана. Домінантою містечка була обитель бенедиктинців, що носила ім’я святого Юрія. Зараз у колишньому монастирі музей.

Фахверкові фасади ХІІІ-ХVІ століть з кольоровими фресками й написами латиною. Міські брами зі сторожовими вежами, щільний зовнішній ряд міцних будинків, що утворюють мур і надійно відгороджують містечко від зовнішнього світу. Але мури і вежі безсилі проти небезпек згори. 1945 року якийсь американський пілот прийняв Штайн над Рейном за німецьке місто й скинув на нього кілька бомб. Загинуло дев’ять осіб, було зруйновано пару будинків. У п’ятдесятих роках американці відшкодовували втрати й платили ренту родичам загиблих.

На високому пагорбі з північного боку – середньовічна твердиня Гогенклінґен, до якої ми піднімаємося у світлі призахідного сонця. Перед нами відкривається незабутній вид на озеро, на гордий Рейн і перлинку на березі, у місці, де розлучаються ці двоє.

Галина ПЕТРОСАНЯК