Прикарпатські волонтери опікуються хлопчиком із ДЦП, якого мама покинула самого в хаті і поїхала за кордон. Хворий підліток виявився непотрібним нікому, крім купки добрих активістів. Наразі дитині необхідно пройти черговий реабілітаційний курс – це дасть надію на те, що зрештою можна буде зупинити прогресування недуги.

Його історія шокувала

«Цю дитину, певно, дуже сильно любить Бог – так усе чудесно складається у нього. Наче хтось зверху дійсно веде цього хлопчика за руку у житті й не дає впасти», – в один голос повторюють волонтери, розповідаючи про Володимира Бойчука, 15-річного хлопчину з Коломийщини.

Його історією одним із перших дуже перейнявся прикарпатський виконавець, композитор Любомир Згурський, який уже давно займався благодійництвом. Якось товариш звернувся до нього по допомогу – терміново потрібен був візочок для хлопчика з ДЦП.

«Його історія мене просто шокувала, – розповідає артист. – Мама залишила дитину саму вдома і виїхала за кордон. Хлопець не ходячий, на візку. На митниці вона зателефонувала сусідці й сказала, що Володя у хаті сам – якщо хоче, то може піти глянути, як він там».

Так хлопчик потрапив до коломийської лікарні, де пробув кілька місяців. Волонтери шукали для нього новий інвалідний візок, бо той, що був, уже зовсім розвалювався. Любомир Згурський повідомив про терміновий запит на своїй сторінці у соцмережі, пост анонсував шістьма мовами: українською, французькою, англійською, німецькою, італійською, іспанською. Наступного ж дня якась жінка з Риму згодилася надіслати візочок.

Занедбаний, але є надія

Лікарі одразу сказали, що хлопцю дуже би здалося пройти курс у реабілітаційному центрі в Трускавці, де лікують методом Козявкіна – високоефективна технологія лікування пацієнтів з дитячим церебральним паралічем, остеохондрозом, наслідками травм і органічного ураження нервової системи.

Любомир Згурський тоді ініціював збір коштів на це лікування. За тиждень вдалося назбирати 20 тисяч гривень, цього вистачило, аби Володя пройшов 11 днів реабілітації. «Нам сказали, що 20 днів реабілітаційного курсу коштує 20 тисяч гривень, – пригадує Любомир Згурський. – Я оприлюднив пост, де вказав саме цю суму. До збору коштів долучилися благодійники з усього світу. Однак, як потім виявилося, ще ж потрібні гроші на проживання і харчування в медцентрі, а це ще 20 тисяч. Тому хлопчина пробув у лікувальному закладі коротший термін реабілітації».

До речі, під час лікувального курсу Володю супроводжував його старший брат (по мамі), 23-літній Давид. Бабуся Давида, яка хворому хлопчині фактично ніхто, теж не покинула напризволяще дитину – на перших порах відвідувала його в коломийській лікарні. Але для неї це доволі складно, бо вдома має дуже хворого чоловіка, за яким теж потрібен постійний догляд.

Маму хлопчика вже позбавили батьківських прав. Хоча вона й досі спілкується з Володею по телефону, жінка навіть приїжджала до сина в Залучанський дитячий будинок-інтернат, де він мешкає ще з лютого.

Як пояснювали волонтерам медики, у Володі не є важка форма ДЦП, просто його стан занедбаний. Старший брат Давид розповідав, що він добре пам’ятає, як у ранньому дитинстві Володя навіть самотужки на ніжках стояв, але здоров’ям дитини треба було займатися. Вочевидь, не знайшлося, кому би те здалося.

Зараз він не може сам рухати ногами, але здатен на нескладні рухи руками. Може самотужки їсти, вмитися. Дуже потребує логопеда, бо хлопцю важко розмовляти.

«У цієї дитини прогресуюче неврологічне захворювання, – пояснює головний лікар Коломийської дитячої лікарні, дитячий травматолог-ортопед Олег Токарчук. – Але організм хлопця непогано реагує на реабілітаційне лікування. Повністю він, однозначно, не одужає, але є шанс зупинити прогресування хвороби. І зробити це можна лише за допомогою регулярної реабілітаційної підтримки. Але що найважливіше – Володі дуже потрібна любляча сім’я чи бодай близька людина, яка би щодня займалася ним, робила фізичні вправи тощо. Бо ж інтернат здатен забезпечити лише базові життєво необхідні потреби».

Перша реабілітація вже дала свої невеличкі результати. Володя тепер може сам крутити коліщатка на візку. А днями, коли волонтери привезли йому смаколиків до інтернату, хлопець так втішився, що аж встав на ноги. Тримався за візок, але ж стояв – і це велика перемога.

Світлий хлопчик

Зате в розумовому плані Володя геть не пасе задніх. Він кмітливий, розумний і допитливий.

«Пам’ятаю, як ми їхали в Трускавець: я, Володя і Давид, – пригадує Любомир Згурський. – Прибули в готель. На рецепції Давиду дали електронний ключ від номера у вигляді пластикової картки. Коли підійшли до нашої кімнати, Давид почав вовтузитися, мовляв, як же відчинити двері. А Володя одразу випалив: «Приклади картку до замка, і двері відчиняться».

Як розповідає соціальний працівник Залучанського дитячого будинку-інтернату Надія Храпко, в закладі Володя закінчив п’ятий клас, вчився на індивідуальній формі – до нього приходили вчителі з місцевої школи. На уроках хлопчина завжди уважний, найдужче йому подобається історія України і література.

«Це дуже світлий хлопчик, – каже волонтер Артур Костенчук. – Цікавиться наукою, має кумирів серед вчених. Часто в інтернеті дивиться їхні пізнавальні передачі. Він і на думці не має махнути на себе рукою через вроджені вади. Володя дуже хоче розвиватися. Хлопчина отримує пенсію, також бабуся дає трохи грошей, і ці кошти він відкладає, бо мріє придбати ноутбук. Зараз має старенький планшет».

На початках Володя дуже хотів до мами, шалено сумував за нею. Так щиросердно запитував: «Чому вона дзвонила мені, але так і не приїхала? Чому лишила мене?»… А тепер якось начебто змирився. Хоча хто може знати, що в цієї дитини на серці?

Наразі хлопець перебуває на обліку дітей, які можуть бути усиновлені. Хоча можливий варіант, що рідна мама відновить свої батьківські права.

Це лише початок

Згодом до опіки над хлопцем долучилися прикарпатські волонтери з благодійного фонду «Вдихни життя», які взялися за збір коштів на черговий курс реабілітації, який планують на початку осені. На рахунку вже є 40 тисяч гривень, які необхідні на лікування. Гроші зібрали за чотири дні. Але, як зазначає волонтерка Світлана Ковтун, хлопцеві ще потрібні пелюшки, підгузки, одяг та інші речі повсякденного вжитку.

Також ще не вирішили, хто супроводжуватиме Володю під час повторної реабілітації, адже потрібно, щоб із хворим перебував хтось із рідних. Брат Давид зараз працює за кордоном. Можливо, до того часу приїде.

Важливо, що це лише початок реабілітаційної програми для Володі. Попереду його чекає ще не один лікувальний курс – волонтери переконані, що назбирають потрібні кошти і таки приведуть хлопчину до перемоги над недугою.

Наталя МОСТОВА

 

P.S. Охочим допомогти Володі зупинити хворобу – номер рахунку в ПриватБанку 5168 7427 1091 3462.