У серці Карпат, де гори зберігають давні легенди, а у вікнах ще подекуди мерехтять вогники старих хат, живе мистецтво, яке повертає нас у дитинство. Подружжя художників Христина та Юрій Тодоруки створили серію картин «Дитинство», що вже встигла зачарувати глядачів щирістю та теплом, пише МІСТО.

У цих полотнах — барвисті гуцульські килими, дерев’яні хати з різьбленими верандами та світ, який так легко згадати, але так важко зберегти.

Спогади, що стали мистецтвом

Христина народилася у селі Горохолина Богородчанської громади, Юрій — у Микуличині, одному з найбільших карпатських сіл. Хоча їхні дитячі роки минали у різних місцях, обох єднало відчуття дому — з вишиваними подушками, ткацькими доріжками та химерними візерунками на килимах.

«Ідея серії виникла зі спогадів про бабусину хату, — розповідає Христина. — У бабусі на стінах висіли гуцульські килими, під ногами лежали барвисті доріжки, мама вишивала подушки і робила солом’яних павуків. Усе це створювало особливий світ. А в Юрія бабуся займалася ткацтвом, і він теж виріс серед цих речей».

Секрет спільної творчості

У майстерні Тодоруків панує справжня творча симфонія. Юрій починає роботу — креслить, вибудовує архітектуру полотна, дбає про рівність і точність деталей. Христина додає фарби та емоцію, підбирає кольорову гаму.

«Найскладніше — знайти гармонію кольорів, — зізнається художниця. — Щоб килим, фон і будиночок ніби співали одну пісню. Коли глядач дивиться на картину і йому стає тепло на душі — значить, ми вдалося передати правильний настрій».

Традиції у фарбах

У серії «Дитинство» — близько десяти полотен. Кожне з них відтворює архітектурні та декоративні деталі карпатських хат. Це різьблені лиштви, дерев’яні віконниці, ґанки з хитромудрими закрутами. Усередині — світ, де килим на стіні не просто прикраса, а оберіг; де солом’яний «павук» висить під стелею як символ гармонії; де кольори вишивки зберігають тепло рук майстрині.

Особливе місце займає перша картина — синьо-жовтий будиночок бабусі Христини.

«Це моя особиста цінність, — каже художниця. — Коли малювала, відчувала, ніби знову сиджу біля печі у дитинстві».

Від дитячої школи до власної виставки

Подружжя не обмежується лише цією серією. Вони працюють із пейзажами, створюють декоративні композиції з килимами та навіть звертаються до кераміки. Христина викладає у дитячій школі мистецтв Поляницької громади, а Юрій певний час також навчав дітей малюванню.

«Не всі одразу розуміють цінність мистецтва, але ті, хто відчувають, працюють із великим захопленням», — каже Христина.

Зараз художники мріють про виставку «Дитинства». Частина полотен уже знайшла нових власників, адже роботи Тодоруків — це не лише краса, а й ностальгія, яку хочеться забрати з собою.

Чому це відгукується людям?

«Бо ці роботи — про спогади, — каже Христина. — У багатьох людей у дитинстві були поїздки до бабусі й дідуся. Там пахло деревом, у хатах висіли барвисті килими, на подвір’ях росли мальви. Сьогодні таких хат стає все менше — їх перебудовують, змінюють. А ми хотіли зберегти цей світ хоча б на полотні».

Картини серії «Дитинство» — це не лише мистецтво, а й своєрідний альбом пам’яті, де кожен глядач знаходить частинку власних спогадів.