Сьогодні, 26 листопада, в Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів.
До поминальних заходів долучилися і представники обласної та місцевої влади Прикарпаття, зокрема, заступники голови обласної державної адміністрації Богдан Футерко, Людмила Сірко, керівник апарату обласної ради Михайло Королик, військовослужбовці Збройних Сил України, рятувальники, поліцейські та громадськість міста.
У Меморіальному сквері міста відбулася поминальна акція “Дзвін пам’яті”. Хвилиною мовчання вшанували усіх загиблих українців. Священнослужителі відправили поминальну панахиду за всіма невинно убієнними.
«У цей день ми поминаємо жертв штучного голоду в Україні 1932-1933 років, молимося за упокій воїнів, які гинуть щодня, згадуємо жертв Небесної Сотні, – тих, які віддали своє життя за волю і незалежність нашої держави. Голодомор є знаковим проявом тривалого геноциду на українській землі, який у двадцятому столітті нищив культурну еліту, селянство, духовенство та призвів до 15 мільйонів жертв», – розповів, звертаючись до присутніх Богдан Футерко.
Посадовець зауважив, що геноцид українського народу триває й сьогодні. Цілий світ бачить як Росія системно нищить український народ, не маючи сил перемогти на полі бою, ця терористична країна воює із цивільним населенням. Вбиває людей, руйнує житло, лікарні, школи, ракетними ударами знищує енергетичну та опалювальну систему нашої країни.
«Пам’ять про Голодомор, Майдан та сучасні виклики об’єднують усіх українців заради Перемоги. І ми вистоїмо і переможемо!», – наголосив Богдан Футерко.
Керівники обласної влади вручили нагороди родинам захисників, які загинули під час виконання бойових завдань на фронті.
Учасники поминального заходу поклали квіти до хреста пам’яті жертв комуністичних репресій та запалили свічки пам’яті жертвам голодоморів.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи