Відомий японський буддистський чернець-миротворець та учитель чернечого ордена Ніппондзан Мьоходзі є організатором численних міжнародних маршів та акцій миру, учасником щорічних сесій Комісії ООН з прав людини у Женеві як представник Міжнародного бюро миру та один із радників Міжрелігійної федерації всесвітнього миру. Дзюнсей Терасава віддавна засуджує політику країн-агресорів, за що з 2000 року вважається персоною нон-ґрата в Росії. Займаючи проукраїнську позицію, монах організовує миротворчі акції в Україні і час від часу відвідує Карпати, де будується буддійський осередок.

• Що вас спонукало в 90-х рр. надовго залишитися в ССР?

До початку 1991 року я багато часу проводив у Західній Європі, подорожуючи із маршами миру. Це був період «холодної війни», і врешті-решт рух за мир став масовим у Європі. Звук наших барабанів і молитви вели за собою багатьох людей, відбулося багато процесій миру. Завдяки цьому нам першим вдалося побудувати так звану пагоду, ступу миру в Європі. Я сам побудував дві такі пагоди миру в Британії. То був час великих змін.

У Радянському Союзі з’явився новий лідер – Горбачов. Михайло Горбачов і Рональд Рейган уперше зустрілися в Женеві. Тоді я також був у Женеві, молився і бив у свій барабан. Це був 1986 рік. Ініціативи цих двох лідерів і миротворчий рух призвели до великих змін у Європі. Усе почалося  з того, що зруйнували Берлінську стіну і східний блок Варшавського договору зник. Оголосили, що «холодна війна» закінчилася. Тоді я приїхав у Радянський Союз, у Москву – вперше це було в 1988 році. І знову Рейган і Горбачов зустрілися, цього разу у Кремлі. І я був першим буддистським монахом, якому за всю історію Радянського Союзу офіційно дозволили сісти на Червоній площі молитися, тоді мене запросили прийти на зустріч із Горбачовим. Вдруге я приїхав до Москви у 1991-му, під час війни в Іраку, я прилетів з Багдада, і у Москві тоді якраз відбувався серпневий путч.

• Чому ви перейнялися чужою вам культурою і вирішили молитися саме за долю країн СНД?

Тому що ми, японці, знаємо, що таке атомна бомба – з Хіросіми і Нагасакі. У той час, про який ми говоримо, світ був на порозі ядерної війни. Якщо розпочнеться ядерна війна, весь світ буде зруйновано. Тому для мене це була дуже важлива можливість побути там, де зустрічаються Горбачов і Рейган. Я молився за те, щоб світ не був знищений. І після цієї зустрічі з’явилися нові можливості для встановлення миру. Тому що перед цим протягом 15 років по всій Європі ми молилися за встановлення миру у всьому світі. Тому для мене було природно і дуже важливо в той момент опинитися там, де два світові лідери вирішують ці проблеми.

Уперше я приїхав в Україну у 1991 р. У перший день путчу я опинився із групою у Чорнобилі і саме там почув у новинах, що у Москві щось робиться. Я повернувся до Москви, приєднався до людей на барикадах біля «білого дому», і на третій день цей путч провалився. Ми бачили на власні очі там багато танків. Коли москвичі прийшли на барикади на Луб’янку і «стягли» Дзержинського, я був там і молився. А потім відбувся невеличкий марш миру на чолі з Єльциним. І так виходить, що ненасильницька революція з Європи прийшла до Москви, і в самому її серці ці люди, звичайні москвичі, показали ненасильницький характер своєї ідеї. Тоді ж я вирішив залишитися у Москві. А вже у грудні 1991 року приїхав у Крим, де провів семиденну практику з голодування заради майбутнього всього колишнього Радянського Союзу. 8 грудня, після закінчення цього голодування, я отримав новини, що Єльцин, Кравчук і Шушкевич підписали у Бєловєзькій Пущі умову про розпад Радянського Союзу. Союз закінчив своє існування.

 

• Що сприяло практично ненасильницькому і безкровному розпаду такої великої імперії?

Я вірю, що моя молитва (сміється). Тому що ми в Європі давно вже створили ненасильницький рух, і ця хвиля вже докотилася й сюди. Я організовував марш миру з Польщі до Берлінського муру, і після того цей мур упав. Я вірю в свою молитву.

 

• Чому серед всіх пострадянських країн для розгортання своєї діяльності ви вибрали саме Україну?

Так сталося, що багато ченців із нашої сангхи – з України. З 1991 року я кожних 2-5 років відвідую Україну. І ще однією із причин є те, що під час першої і другої чеченських воєн мені перекрили доступ до Росії, я персона нон-ґрата в Росії – усе через політичні висловлювання і марші миру.

 

• Наскільки чернеча буддійська практика дозволяє займатися політичними справами?

Ми називаємо це практикою Бодгісатви. Ми не розділяємо духовне життя і мирське, світське. Ми ніколи не втікаємо від проблем цього світу, а особливо від несправедливості. Ми це називаємо дхарма, що можна перекласти як істина, справедливість. І заради цього ми існуємо і практикуємо.

 

• Як так склалося, що в Україні є найбільше адептів буддизму на пострадянському просторі?

Україна має надзвичайно глибокі духовні корені і глибокий зв’язок, які беруть свій початок ще від древніх духовних традицій скіфів. І сьогодні цей український національний характер прокинувся, але його коріння сягає скіфського духовного героїзму – так ми це називаємо. І цей духовний героїзм скіфів – ідентичний руху, який створив Будда, який ми називаємо шлях Бодхісатви.

Сьогодні вся світова політика пов’язана з Україною. Єдине, що можу сказати, – окупація Криму, вторгнення на Донбас і Східну Україну – все це пов’язано з верхівкою влади Росії, а також політикою між Західним світом і Україною. Ця братська криза стала епіцентром можливої Третьої світової війни. Нам треба реалістично оцінювати світ, бо це може стати реальністю. І ця найбільш древня ідентичність, скіфський героїзм, може знову проявитися тут, в Україні.

 

• Чим скіфська культура схожа до буддизму?

У них є дуже багато спільного. Дуже глибока космологія, сонце, місяць, весь космос. А також самовідданий героїзм і самопожертва, завдяки яким досягається безсмертя і єдність з цим великим Всесвітом. Ще одна спільна риса – це братерство, солідарність. Це все – характер скіфської духовності, і це те ж саме, що практика Бодхісатви у буддизмі.

 

• У маленькому японському містечку Хакуй, де ви народилися, крім буддійських храмів, є маленька християнська церковця…

О так, я зазвичай кожної неділі ходив до цієї християнської церкви і дуже полюбляю християнську музику Баха, це стало моєю духовною їжею. А коли я почав вивчати наше послання лотосової сутри, я побачив, що немає різниці між духовним життям Ісуса Христа і лотосовою сутрою, і це не випадково.

Ще на самих початках існував глибокий зв’язок між Центральною Азією і Сходом. Наприклад, Александр Македонський за 300 років до Ісуса прийшов у Індію зі своєю армією, в якій були і солдати з Греції, і скіфи з України, і вони всі й залишилися в Центральній Азії і на території сучасного Пакистану, Індії. Вони там стали буддистами. А індійський цар Ашока за 200 років до Ісуса вже посилав своїх посланців із посланнями світу до Палестини, Александрії, Македонії, і вже за часів Ісуса Христа були дуже глибинні зв’язки між Східною Азією й Індією. І тому лотосова сутра та життя Ісуса мають спільне підґрунтя.

 

• Наскільки вільною є ваша діяльність в Україні?

Як свідчить мій досвід, за 20 років після розпаду Радянського Союзу і початку нової України було багато позитивних зусиль, щоб зробити релігійну свободу. В Україні моя діяльність є вільною, її в цьому плані неможливо порівняти з Росією. Я скрізь бачу людей, які проявляють глибокий інтерес до буддизму. Проте це не моє завдання – я не роблю людей буддистами.

 

• А яке ваше завдання?

Творити новий світ. Після закінчення «холодної війни» залишилося ще дуже багато проблем в Україні, в Іраку, на передньому Сході, в Європі. Ця небезпека існує, і поки вона існує, нам потрібно створити новий світ, нову еру, знайти світло в кінці тунелю. Моя ціль така.

 

• Як звичайні люди, не солдати, можуть мирним шляхом вплинути на ці події?

Потрібно бодай спромогтися змінити внутрішнє ставлення і свідомість людей по обидва боки конфліктів. Солдати, звичайно, можуть воювати, але навіщо людям вбивати одне одного? З обох сторін потрібне нове ставлення, яке допоможе все змінити. Звичайно, в наші часи дуже багато пропаганди, але те, як її подолати, щоб було правильне ставлення і людське поводження, – це залежить від нас самих.

 

• Чому для будівництва буддійського осередку ви вибрали саме Кривопілля в Карпатах?

До революції на Майдані і початку війни ми були пов’язані зі сходом України. Але ще до розгортання військових дій у 2014 році ми організували марш миру цілою Україною. Стартували в Києві, пройшли через всі основні міста, обласні центри і дісталися до Донецька і Луганська. Там у нас були буддійські громади і проекти. Проте з початком війни ми там усе втратили, і після того я вирішив надалі продовжити наші практики в Україні: щоб на землі України молитися за Україну.

В Україні я шукав найбільш чисте місце, природу. Схоже місце ми знайшли на березі Дніпра неподалік Черкас і там мешкали майже два роки. Але продовжували шукати. І коли ми були в Карпатах, одного разу ми їхали машиною, проїжджали ліс, і перед нами на дорогу вийшов великий олень з красивими розлогими рогами. Коли ми це побачили, відчули, що це такий знак і що це місце святе.

 

• Як налагоджуватимете діалог із місцевими мешканцями, які неоднозначно сприймають присутність буддистів?

Це несприйняття природне, тому що в Карпатах традиції залишилися ізольованими, а ще це дуже далека і від міського життя місцина. Також існують історичні причини цього – польські часи, період Другої світової, прихід Червоної армії – усе це відчувається й досі. Ми не бізнесмени. Ми не місіонери. Ми не пропагандисти. Ми просто хочемо тут молитися за Україну і сподіваємося налагодити дружні стосунки з місцевими людьми. І вірю, що з часом ми станемо краще розуміти одне одного.

 

Розмовляла Наталя ТКАЧИК