Режисери: Сем Левінсон, Піппа Біанко

У ролях: Зенден, Мод Апатоу, Ангус Клауд, Алекса Демі, Джейкоб Елорде

Ру (Зенден) тільки 17, а вона вже вийшла з рехабу. Втім, головні труднощі чекають її попереду: випускний клас у школі, яку вона не може терпіти, і повернення в сім’ю, від якої вона хоче втекти. Труднощі, треба сказати, вселенських масштабів, тому героїня зривається і знову починає вживати наркотики. Здається, цього разу її може врятувати випадкова дружба з новою ученицею – трансом Джулс (Хантер Шафер), у якої вистачає своїх скелетів у шафі.

Останнім часом відразу кілька серіалів активно боролися за місце, що звільнилося під сонцем – звання нової підліткової ікони, гідного культу з безліччю скріншотів у пабліках, сліпою любов’ю до акторів і обговоренням чуток із серіального середовища. Особливо в цьому досягли успіху норвезький «Сором» (і десяток його локальних римейків), «13 причин чому» і «Рівердейл», які зібрали непогану фан-базу. Є підозра, що цим фанатам буде до душі й «Ейфорія», у якої, здається, є всі шанси стати не тільки міжнародним хітом, а й, можливо, головним серіалом про покоління Z – дітей XXI століття, що в’януть в апатії і депресії.

У творців (а точніше, людей, які адаптували ізраїльський оригінал) була, безумовно, благородна мета: створити у вряди-годи «справжній» і «чесний» серіал про підлітків, який будуть ставити в один ряд із «Дітками» Ларрі Кларка. Правда, чи то підвів набір обраних засобів, чи то мета виявилася надто амбітною, але копнути глибше від звичайного не вдалося. «Ейфорія» не розкриває внутрішній світ сучасних підлітків, не змушує глядача відчути себе вуаєристом, підглядати за їх переживаннями, маленькими перемогами і сумнівами. Творці ніби вирішили, що методологія повинна відповідати об’єкту «дослідження», тому наскрізь просочили серіал юнацьким максималізмом і балаканиною.

Внутрішня порожнеча, яку творці чомусь приймають за довгоочікуване зривання завіси і одіссею в глибини підліткової свідомості, – ось що насправді ховається за провокаційною оболонкою «Ейфорії». Лише кілька років тому глядачів шокували порожні сцени суїциду і зґвалтування шваброю у серіалі «13 причин чому» – «Ейфорія» піднімає рівень допустимого на ТБ: самобичування, зґвалтування, жорсткий секс, десятки голих чоловічих членів з лекцією «Як правильно робити дікпік» спочатку дивують відвертістю, але поступово починають втомлювати. Творець серіалу Сем Левінсон хотів почати перший епізод з повільного прольоту камери у вагіну матері-героїні, але навіть у волелюбного каналу HBO є своя межа. Такий вихід за рамки дозволеного – прийом хороший, але будувати на ньому весь серіал, намагаючись у кожному епізоді взяти нову висоту, здається лише провокацією заради провокації.

Втім не тільки за рахунок окремих сцен «Ейфорія» намагається бути трендовою і сміливою: творці не дивляться на своїх героїв як на звичайних, середньостатистичних жителів маленького американського міста, для них це якась група зламаних і проблематичних персонажів, про кожного з яких можна було б зняти окремий серіал, що видушує у глядача сльози. Біди наркоманки Ру меркнуть на тлі трансдівчини, яка вечорами займається сексом з невідомими чоловіками (які ні в якому разі не вважають себе геями), батька сімейства, який знімає ролики з жорстким сексом, його сина-гея, що надивився цих роликів у дитинстві, і навіть схожої на MTVшну зірку школярки, яка з тихоні перетворилася на домінатрікс із особистим обліковим записом на Pornhub.

У серіалі з насолодою чергують сцени з нещастям героїв, докидають їм проблем на голову і роблять все можливе, щоб вони ніколи не вибралися з цього болота, але, за дивною іронією, найкращими моментами «Ейфорії» стають епізоди, наповнені любов’ю і емпатією, особливо лінія зі шкільною дружбою Ру і Джулс. Тут, зрозуміло, потрібно сказати окреме «дякую» Зендані, яка наважилася назавжди перекреслити амплуа акторки, вирощеної на диснеївському каналі, і ЛГБТ-активістці Хантер Шафер. Іншим персонажам промінчик надії життя не освітить, тому вони, мабуть, за авторським задумом, так і продовжать страждати і псувати життя довколишнім.

«Ейфорія», звичайно, знайде свого глядача, піде в народ і отримає кілька сезонів, щоб герої могли вдосталь настраждатись, але хочеться вірити, що в найближчому майбутньому серіал не піде з кінцями в мильну оперу, а надасть ще кілька причин продовжити перегляд і порадити його друзям. Поки що їх дві: енергійна режисура Левінсона з упором на візуал і актори, які вичавлюють з трьох рядків сценарію об’єктивний максимум.

ФЕЛІНСЬКИЙ