Кожен другий уже висловлювався про те, що таке вища освіта в Україні. Кожен третій має свою думку з цього приводу, яка зазвичай стосується того, що виші відірвані від життя, після завершення п’ятирічного курсу настає іще довший період пошуку роботи, і добре, якщо у тебе є знайомі, які допоможуть влаштуватись хоч віддалено від причини твого гастриту. Філософ? Прокидайся і малюй лендінги? Архітектор? Прокидайся і малюй лендінги. Психолог? Прокидайся, лягай на кушетку, розкажи мені про свої стосунки із матір’ю. І так, малюй лендінги. Та жартую я. Для всіх знайдеться робота робота. Її б із радістю виконували машини (тут я не знаю, чи правильно наділяти машини емоціями), але так склалось, що деякі особини знаходять у праці на автоматі своєрідну віддушину. А дехто тільки і так може працювати.

Любити українську освіту зараз – це своєрідне збочення. Як щеплення, вона необхідна для того, щоб співробітниці не засуджували ваших матерів. Дякую, що дозволив почати мені кар’єру на п’ять років пізніше, університете. І так каже кожен четвертий зневірений у своїх силах в Україні та за кордоном підліток, який вирішив, що пора вчити мови програмування, бо на одній лапші швидкого приготування не проживеш, а хочеться іще дівчину в кіно зводити (якщо вона, звісно, є). Зневіра – це основоположний елемент вищої української освіти. Вікно стає твоїм найбільшим другом. Навіть коли хтось вигулюватиме собаку під вікнами, де проходитиме лекція з теорії літератури, це стане подією гігантських масштабів. Уже точно більших, ніж те, що засідає в голові: «Сняв штани, оні надєлі // тогу с пурпурнай каймой».

Давайте поговоримо краще про те, що мені відомо більш предметно. Про смерть гуманітаристики. Не важко вбити те, що і так падало, але все ж. Від науки, яка не так далеко відійшла від персональної оцінки явищ мистецтва, не варто очікувати багато. Літературознавство має бути спецкурсом. Українська література має бути спецкурсом. Вільний вибір, опоненти якого пам’ятають перші пляшки «Совєтского шампанского». Їм настільки страшно, що можливість вибору автоматично зводиться до наркоманії та алкоголізму. Страшно, що гуманітарна освіта рано чи пізно увійде у парадигму ринкових відносин і це створить новий штиб якості. Якості, яка базуватиметься на попиті. Бути академічним вченим у 2016 році можливо тільки завдяки екстракорпоральному заплідненню.

Одні люди виходять із пробірок і намагаються відшукати запах формаліну у інших людях, які їх слухають. Немає нічого живого у тому, щоб підтримувати гуманітарну освіту в Україні на тому рівні, який є зараз. Ніколи не хотів, щоб це взагалі прозвучало хоч десь, але як особина чоловічої статі із двома дипломами – філолога і філософа, можу лише констатувати, що у пацієнта відсутній пульс. Можна іще харчуватися трупною витяжкою невідомо скільки, можна вдавати, що нічого не трапилось, і ХІХ і ХХ століття відрізняються лише якоюсь там римською паличкою. Можна панічно бігати зі сторони в сторону і кричати, що ваші діти не знатимуть, що таке література, музика, живопис та кіно.

Не переймайтесь. Вони і так не знають.