Як не збожеволіти, коли вдома одночасно перебувають школяр, студент, пенсіонери і “дистанційний працівник”

З 12 березня Україна живе у режимі карантину через спалах коронавірусу. Для багатьох це стало справжнім викликом  – не тільки у режимі життя, але й у погляді на нього. Більшість із нас потрапили у ситуації, з якими, якби не карантин, ніколи б не стикнулися.

Робота вдома для багатьох стала випробуванням, і не так технічним, як емоційним. Виявилося, що одночасне перебування вдома з власними дітьми і батьками (як, наприклад, сталося зі мною) – непростий виклик, який витягнув з глибин душі ще не звідані реакції.

Тиждень перший. Адаптація

Я й раніше не любила працювати вдома. Атмосфера, так би мовити, неробоча. Та й для жінки, якщо чесно, робота вдома перетворюється на змагання між виконанням робочих планів і хатніх обов’язків, присмачене, до того ж, почуттям провини за те, що навіть перебуваючи вдома, не можеш приділити достатньо уваги дітям.

Перші три дні дистанційної роботи перетворилися на мої постійні вигуки “тихіше, будь ласка” та “ви що, не бачите, я працюю?!”. Я зрозуміла, що куточок з комп’ютером у моїй прохідній кімнаті – найгірший варіант для дистанційної роботи.

Крім того, я стикнулася із змішанням ролей – з одного боку, працівника, з іншого – мами та господині. Між моніторингом новин і написанням власних текстів я періодично зривалася на кухню, бо там або підгорала каша, або википав борщ. Добре, хоч прання тепер обмежується лише сортуванням речей і натисканням кнопки.

Діти були, образно, заперті у своїй кімнаті, бо кожен їх вихід супроводжувався моєю бурхливою реакцією. Я розуміла, що так не можна, що їм також некомфортно у таких умовах, але нічого не могла з собою зробити. Стресувала, нервувала, зривалася на інших.

На мені ж були походи у магазин чи аптеку – “групі ризику” (батькам-пенсіонерам) виходити не можна, дітям – не бажано.

Я думала, що збожеволію. Але до кінця першого тижня гострий стрес минув. Ми усі трохи призвичаїлися до нових умов. Діти і батьки навчилися ходити повз мене тихіше, а я навчилася дозувати невдоволення. Також ми всі, усі три покоління, навчилися ділити невеличку територію – “усі” 54 метри нашої квартири – на п’ятьох без сутичок.

Почалися перші жарти. Син-студент знайшов на антресолях протигази – і цілий вечір був присвячений навчанню, як правильно їх одягати та знімати. Вилізли з шафи на світ божий обидві наші гітари – і другий вечір ми провели за співами.

Подивилися “Зараження” – фільм-катастрофу 2011 року про епідемію невідомого вірусу. Кілька моментів дуже нагадують наше сьогодення.

Напруга потроху спадала. Ми звикали до нових умов.

Тиждень другий. Життя налагоджується

Другий понеділок дистанційної роботи пройшов набагато спокійніше. Мене вже не нервують постійні ходіння повз мене, бо я розумію, що рідні не мусять ставати невидимками. Врешті, вони не винні, що у світі сталася епідемія коронавірусу.

Я навчилася розділяти “робочу роботу” і “домашню роботу”. Бо неможливо робити все одночасно. Краще скласти свій розпорядок так, щоб розділити їх у часі – тепер ти сам собі господар, можеш планувати день, як тобі зручно. От вам і тайм-менеджмент.

Тепер я не кричу на свою школярку здалеку – “сідай за уроки”. Я виділяю певний час у своєму дні, щоб розібратися зі шкільним життям. Бо, попри обіцянки МОН налагодити онлайн-навчання, діти тупо виконують уроки, надіслані вчителями. Без пояснень матеріалу. Що ж, вміння самоосвіти також знадобиться.

Батьки-пенсіонери стійко терплять нас усіх вдома і нікуди не виходять – навіть знайшли задоволення у складанні списку покупок, який урочисто вручають мені або сину-студенту.

З сином ми часто ведемо розмови про життя, на що раніше ніколи не вистачало часу.

Тепер кожен свій день я закінчую йогою з медитацією. Корисно і для тіла, і для психіки.

Як я знайшла свій “дзен”

Так, зміна звичного ритму життя та необхідність 24 години на добу перебувати в одному місці і з одними й тими самими людьми – це виклик. Проте у психології є одне золоте правило: кожна ситуація нейтральна, а як ми до неї поставимося, позитивно чи негативно, –

це вже наш вибір.

По суті, негативних речей у домашньому карантині не так вже й багато. Так, ти не можеш зосередитися на роботі, як у офісі, бо навколо іде звичайне домашнє життя: хтось співає, хтось ходить, хтось гримить каструлями на кухні. Так, це стрес, це вихід із зони комфорту. Так, це обмеження пересування, відмова від активного соціального життя. Але це чудовий тест на терпіння.

Але плюсів насправді більше.

1. Тепер можна довше спати, бо не треба витрачати час на готування сніданку перед школою, дорогу на роботу. А достатній сон – міцніший імунітет.

 

2. Якщо правильно спланувати день, з роботою можна впоратися швидше, а більше часу залишити на спілкування з рідними, приготування смачної їжі, спільні трапези – все те, чого не було у звичайному, докарантинному, графіку життя.

 

3. Тривале перебування вдома – прекрасна нагода навести лад у кожному його куточку. Знайдені протигази – це лише початок. Ще стільки незвіданого у власній хаті! У планах – промоніторити домашню бібліотеку і переставити меблі.

 

4. Економія на косметиці, транспорті, каві з друзями – що не кажи, але це також плюс, зважаючи на реалії і перспективи нашого подальшого економічного розвитку.

 

5. Домашній карантин – прекрасна можливість відверто поспілкуватися з дітьми і батьками, вирішити задавнені суперечки, залагодити старі образи.

 

6. Це більше часу для себе – можна почитати книжки чи подивитися фільми, які давно занесені у список бажань, зробити маску та провести з донькою сеанс домашнього манікюру, пограти в шахи із сином.

 

7. Для зменшення рівня тривоги та стресу можна зайнятися арт-терапією – мені, наприклад, допомогло малювання за номерами. Шукаю закинуте років десять тому вишивання – зараз саме час.

 

8. Нарешті є час зайнятися своїм здоров’ям! Я вирахувала і закріпила правило випивати, як мінімум, 1,2 літра води протягом дня (загалом кількість рідини вираховується так: вагу множимо на 4, отримана сума – це кількість загальної рідини (пиття, супи, фрукти), з них половина – просто вода). Почала вживати журавлину, щоб позбутися каменів у нирках. Година щодня – активний спорт (просто у кімнаті під музику).

 

9. Це прекрасна можливість проаналізувати своє життя, досягнення, побудувати плани, придумати новий бізнес чи справу, якою, можливо, можна буде зайнятися після закінчення карантину.

 

10. Мій день закінчується йогою та медитацією. Медитація – це взагалі те, що я радила би усім. Самоусвідомлення, самовідновлення, самозаспокоєння. І не слід вважати, що вона можлива лише у приміщенні з запахом лотоса та релакс-музикою. Медитувати можна, навіть якщо поруч хтось говорить по телефону, а під час шавасани хтось ходить просто через тебе. Це і є “дзен”, як на мене.

Як пережити цей час

Дотримуйтеся простих правил: мийте руки, уникайте скупчень людей, у магазині дотримуйтеся дистанції, при можливості лишайтеся вдома.

Перебуваючи вдома, шукайте додаткові можливості, а не обмеження: більше спіть, смачно їжте, спілкуйтеся з рідними, прибирайтеся та мийте вікна (Великдень наближається), працюйте дозовано, менше сидіть у новинах та соцмережах (це називається “інформаційна гігієна”).

Ніхто не скасовував спілкування з друзями, просто тепер воно видозмінене (через месенджери, скайп, телефон). Зараз чудова нагода подзвонити тим, з ким ви давно не спілкувалися.

Словом, перетворіть цей карантин на сходинку для подальшого розвитку і змін життя на краще.

Трохи офіціозу

ВООЗ дала поради, як впоратися зі стресом під час епідемії, які вона опублікувала на своєму сайті. Отже.

Якщо ви відчуваєте смуток, стрес, замішання, страх або досаду в кризовій ситуації, це нормально. Вам може стати легше від довірливого спілкування. Поговоріть з друзями або членами вашої родини.

Якщо вас або членів вашої сім’ї турбують і непокоять репортажі ЗМІ, приділяйте менше часу їх перегляду або прослуховуванню.

Якщо вам доводиться залишатися вдома, не забувайте про здоровий спосіб життя: правильне харчування, режим сну, фізичні вправи і спілкування з близькими, які поруч, а також електронною поштою чи по телефону.

Не паліть і не вживайте алкоголь або інші психоактивні речовини, щоб вгамувати свої емоції.

Якщо вони занадто сильні, зверніться за медичною або психологічною допомогою.

Заздалегідь підготуйте план, куди і яким чином ви будете звертатися у випадку нездужання. Будьте поінформовані. Ознайомтеся з інформацією, яка допоможе вам краще визначити ризики і вжити розумних запобіжних заходів.

Користуйтеся компетентними джерелами перевіреної інформації, наприклад, веб-сайтом ВООЗ або місцевого органу охорони здоров’я.

Зверніться до свого минулого досвіду подолання важких життєвих ситуацій: можливо, деякі навички допоможуть вам впоратися з емоціями в нинішніх обставинах спалаху інфекції.

Все буде добре!

Марина ФРОСТ, журналістка, психологиня