Сергій Фоменко (творче прізвисько Фома) – український співак, гітарист, композитор і автор пісень. Фронтмен та лід-вокаліст українського фолк-рок-гурту «Мандри».

Про себе він розповідає так: «Народився під сузір’ям Риб у рік Щура в березні 1972 року. У дитинстві думав: «Або стану водієм, або артистом». У підлітковому віці навчився грати на баяні та гітарі, співав, писав пісні та оповідання. Мандрував автостопом по великих містах України, Білорусі, Східної Балтики та Росії. Після кількарічних мандрів повернувся до Києва. Працював двірником у Києво-Печерській лаврі, Софіївському соборі, гардеробником Археологічного музею, працівником сцени у театрі, ведучим радіопрограм. Коли навчався у школі, був російськомовним, але з 23-х років свідомо перейшов на українську. Серед захоплень – творчість письменників Гоголя, Булгакова, Георга Тракля, художників Шагала, Піросманішвілі, Марії Примаченко, режисерів Параджанова, Бергмана, Віма Вендерса. Улюблені історичні постаті – Будда, Григорій Сковорода, Олександр Вертинський. Улюблені герої з книжок – Гекльберрі Фінн та Дон Кіхот.

Фомі подобається естрада 1970-х років – Івасюк, Білаш. А з іноземних виконавців – Челентано, Синатра, Марлен Дітріх, Едіт Піаф. Він слухає дуже різну музику («Eminem», реґґі, «Брати Гадюкіни», українські етнічні диски (наприклад, Тарас Компаніченко), «Аквариум», «Кино», Жанна Агузарова, «Tequilajazzz», Мамонов), сприймає всю музику, аби вона була гарною. Його хобі – велосипед (мріє про велоподорож Європою аж до берегів Туманного Альбіону) і малювання (іноді малює олією «наївні сюжети», великі картини і портрети). Разом зі своїми картинами-героями Фома зіграв роль художника у фільмі молодого режисера Сергія Наталушка «Спокуса». Те, що робить Фома-художник, мистецтвознавці називають «урбаністичний наїв».

Найбільше в житті Фома цінує внутрішню свободу. Живе і працює в Києві. У Сергія та його дружини Надії троє дітей.

– Про «Мандри» останнім часом менше чути. Чому? Як справи взагалі?

Останніх п’ять років багато чого змінили у моїм житті. Я став татом. Маю двох малят – хлопчика і дівчинку. Осінь 2013-го та весну 2014-го провів на Майдані, став куратором та продюсером художньої виставки «Майдан. Україна. Шлях до Свободи», яку бачили у Києві, Берліні, Лондоні, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Вашингтоні та Нью-Гейвені (Єльський університет). А ще я був промоутером найбільшого в історії турне Північною Америкою (14 міст США та 10 міст Канади) важливого українського документального фільму «Добровольці Божої Чоти» про Донецький аеропорт, який ми представляли разом з авторами (Леонід Кантер та Іван Ясній) та героями стрічки – вояками Добровольчого українського корпусу, учасниками боїв за аеропорт. Тож часу на український шоу-біз не було, хоча в 2015 році я видав власним коштом сольний live-album «Не спи, моя рідна земля». Концерт записано восени 2014 року в Нью-Йорку, в Українському інституті Америки в рамках міжнародного соціально-культурного проекту «Майдан. Україна. Шлях до Свободи».

Між тим, з 2013-го по 2016-ий у студії «Свобода Records» було записано дуже багато нових пісень і розпочато кілька нових проектів. Зараз нарешті я повернувся додому на кілька місяців і почав роботу над компіляцією, зведенням та мастерингом всього цього доробку. Мова йде про 24 треки в різних напрямках: разом з «Мандрами», з сольних проектів та синглів на ту чи іншу тему. Тож у 2017 році, на 20-ту річницю створення гурту «Мандри», буде видано наш останній альбом, а також збірку «The Best of  Mandry» та кілька кліпів. Ці альбоми будуть видані лейблом «Comp Music» на вінілі, СD та у вигляді треків для скачування на актуальних сьогодні платформах. Також будуть цікаві новини в сольному напрямку.

– Останнім часом видавці не надто охоче беруться за комерційне видання альбомів, мотивуючи це тим, що торенти і файлообмінники помалу вбивають видавничу індустрію. Що ти думаєш стосовно цього?

Щодо торентів та нових технологій, які нібито вбивають індустрію, то зараз якраз знову шалена мода на вініли. Якщо серйозно, то за всі роки мого музикування особисто мій прибуток від продажу моєї музики на носіях був мінімальним.

– Знаю про твоє захоплення режисурою. На якому етапі твій кінопроект «Київ, що зникає»?

Проект «Київ, що зникає» зараз існує у вигляді одного змонтованого короткометражного фільму та деякої кількості відзнятого матеріалу, в т.ч. є відео-інтерв’ю зі Всеволодом Нестайком, зняте у нього вдома у 2011 році. Цей матеріал чекає, коли я зможу знайти час і можливість цим зайнятися. Власне, цей проект був більше емоційно-творчим, а знайти кошти на реально глибоку роботу над ним я не зміг.

– Тебе дуже рідко видно на ТБ на так званих тусовках, де люди торгують обличчями. Чи вважаєш, що це одна зі сторін промо?

На ТБ і тусовки не ходжу, бо мене цей весь постсовєцький гламурний рагулізм реально дратує, та й вільного часу на цю фігню нема. А щодо того, що це потужне промо, тут сумнівів нема. Але мені це нецікаво.

– Ти ж і буддист трішки до всього? Чи то преса повидумувала міфи? Якщо це не міф, як ти прийшов до цього?

Я не буддист. Скоріше, християнин. Але не занадто. Тільки головні заповіді стараюся тримати.

– Ти один з небагатьох зараз, хто починав з 90-х і вирулює далі.  Що тебе веде? Ти взагалі відчуваєш того, хто тебе веде?

Щодо 90-х, то я тоді себе відчував приблизно, як і зараз. Тільки зараз я став більш мудрим (сміється). Хтозна, хто і що мене веде. Це загадка. Втім, все на світі – або Бог, або його опонент.

– Знаю, що ти маєш навіть президентську відзнаку. Але, наскільки мені відомо, гурт «Мандри» не встиг оскандалитися на політичних акціях, ви відчуваєте і мислите правильно. Хоча чи можливо залишатися аполітичним у такій ситуації в країні?

Щодо участі в політичних акціях, то ми, наївні, кілька разів проявляли свою громадянську позицію. Не скажу, що ми наробили великої шкоди, швидше навпаки, але віри у старі краплені українські політичні фейси нема зовсім. Мають прийти нові люди. Інші! Залишатися аполітичним в Україні неможливо. Це означає погодитися бути свідком убивства і грабунку без будь-яких рефлексій.

– Зараз якщо молодому поколінню сказати «сингл на сіді», то тебе не зрозуміють. Що ти можеш сказати про зміну моди на інший звук? Та і про нову генерацію музикантів, як ти їх оцінюєш?

Нова музична українська генерація – дуже потужна і цікава. Крім того, їх дуже багато, і зараз ми маємо до вибору багато різних музичних напрямків і артистів. Це реально круто! Втім, стара генерація теж не пасе задніх. Україна – ритмічна.

 

– Шлях творця – це шлях інтуїта чи професіонала? Чи вдається імпровізувати за нотами і логічно мислити образами? Як досягти дзену в цих поняттях, скажи зі свого досвіду?

Щодо дзену, то це не до мене. Коли я чую слово «дзен», моя рука тягнеться до маузера (сміється). А щодо імпровізації по нотах, то це можливо, але занадто… Ліпше або по нотах, або без них.

– Ім’я Фома має досить цікаву енергетику. Як тобі, Сергію, в одязі філософа Фоми ходиться? Чи є якісь цікаві спогади, пов’язані з цим твоїм сценічним нікнеймом?

Мого прапрадіда реально звали Фомою. А прадід звався Гордій Фомич. Тож це династія. До гоголівського персонажа не маю ніякого відношення.

– Твій старший син Тимофій виростає непересічним митцем, знаходиш з ним повне розуміння? Все ж таки класичний конфлікт батьків і дітей на те і є класичним, що він є у всіх.

У батьків-митців і діти-митці. Ги-ги! Що поробиш! Тимофій справді молодець, питань нема. Хоча час від часу бувають різні приколи і в його біографії (посміхається). Щодо конфлікту  «батьки-діти», то я це питання ще вивчаю.

– Ну, і класичні два запитання: які плани на майбутнє і яке у тебе творче кредо? Смішно самому від цих запитань, але саме у правильній відповіді на них ти можеш показати своє теперішнє і майбутнє, бо про твоє минуле всі і так багато чули.

Планів на майбутнє багато, але зараз мене більше цікавить перемога і кінець війни, здоров’я дітей і родини, а далі вже йде музика та промоутерська і продюсерська діяльність. Живопис, на жаль, для мене зараз розкіш. Може, пізніше трохи, коли спокійніше буде.

– Скоро Різдво. Чи є у тебе улюблені колядки та щедрівки? Ну, і взагалі, якщо ти не на гастролях, чи ходиш в коляду, чи якось інакше практикуєш?

Різдво дуже люблю! І святкую, і колядувати ходжу. Улюблені колядки «Нова радість стала», «Добрий вечір тобі…», «Щедрик». Вертеп люблю дуже! Кілька разів брав участь у мистецьких вертепах, особливий був у Новорічну ніч 2013-2014 на Майдані. Я був там одним із трьох царів. Західним.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ