За роки свого волонтерства івано-франківський підприємець Ярослав Фуфалько висадив із однодумцями у міському парку майже дві сотні дерев. А разом з такими ж ідейними рибалками заселили у карпатські річки більше пів мільйона мальків цінних видів, пише Галицький кореспондент.

Мрія про ботанічний сад

За своє життя чоловік встиг посадити тисячі дерев. Спершу засадив своє подвір’я, потім ділянку, що за парканом, а тоді замислився – де ще можна продовжувати цю справу. Ярослав Фуфалько дуже мріє, аби в міському парку був ботанічний сад, тож власноруч взявся до роботи.  

«Чотири роки тому навесні, прогулюючись парком, у мене виникла ідея поступово зробити з нього ботанічний сад із найбільшою колекцією рідкісних сосен з усього світу, – розповідає чоловік. – Швидко знайшлись однодумці. Очільниця парку підтримала ініціативу. Так почався довгостроковий проєкт з посадки колекційних хвойних». 

Посадку проводять двічі на рік: навесні й восени. Якщо якісь дерева не вижили, то протягом року ще досаджують. Хоча за всіма рослинами, як розповідає франківець, дуже добре доглядають працівники парку. Власне саме тому волонтер і почав висаджувати дерева саме в парку – там вони під пильною охороною. Сподівається, що ці хвойні проживуть тут не одну сотню років.

На початках гроші для закупівлі частини рідкісних дерев виділило керівництво парку. Велику частину колекційних сосен подарував Олександр Варениця, який займається вирощуванням екзотичних рослин. Також цього року колекцію унікальних хвойних дерев значно поповнили Віталій Родинюк та Геннадій Томнюк. Наразі більшість висаджених дерев Ярослав з однодумцями або купують за свій кошт, або вирощують власноруч.

Не для себе, а для світу

Підприємець уже багато років колекціонує рідкісні дерева. Захоплення почалось ще в школі, коли вчителька біології принесла на урок листок дерева, що росло на нашій планеті ще до появи динозаврів. Це було гінкго білоба, яке потім Ярослав знайшов і придбав. Далі був секвоядендрон гігантський – найвище дерево у світі, яке росте в Каліфорнії. Виростає висотою до 120 метрів, а на пеньку такого велетня може поміститися весь симфонічний оркестр.

«Таке вже росте у батьків на ділянці і в нашому франківському парку», – каже чоловік.

Як розповідає волонтер, для висаджування в парку обрав саме хвойні, бо найперше вони красиві в будь-яку пору року – ніколи не бувають «голі», завжди зелені, та ще й виділяють фітонциди – речовини, які вбивають мікроби. Окрім цього, хвойних дуже мало в Івано-Франківську. А деякі взагалі на межі зникнення в області, наприклад, сосна європейська і тис ягідний.

«Якось я рибалив у горах і зупинився перекусити біля особливої сосни, якій було вже років 70. В Україні такі не ростуть, це дерево з Північної Америки, – ділиться Ярослав. – І я замислився: звідки ця сосна взялася тут? Тобто якась людина колись давно десь дістала саджанець, принесла у це гарне місце коло дороги, біля лісу, і посадила, розуміючи, що напевно не встигне побачити, як ця сосна виросте. Тобто людина посадила не для себе, а для всіх, просто, щоб зробити світ трохи гарнішим. Щось схоже я відчуваю кожного разу під час посадки у нашому парку».

Волонтер каже, йому дуже болить, коли бачить, як місцеві комунальники підрізають, чи то доглядають, дерева в місті. Не завжди, але часто це роблять максимально непрофесійно і недбало, фактично калічачи дерева. Вони ростуть не завдяки, а всупереч.

«Це не якась складна наука, – продовжує Ярослав. – Бодай би в інтернеті почитали основні правила – якщо самі не тямлять нічогісінько. Пам’ятаю, одного разу на вулиці Коновальця побачив, як двоє комунальників підрізали липи. Я жахнувся. Один робив правильно, а інший просто прирікав дерево на повільну загибель. Я підійшов, перепросив, що втручаюся в їхню роботу, відрекомендувався, пояснив, що вже 30 років займаюся садівництвом і тоді культурно порадив, як треба підрізати, аби не було загрози для дерева. Як думаєте, що зробив той комунальник? Принципово продовжив калічити липи. На жаль, за це він не отримає ніяких штрафних санкцій».

Бути співтворцем

Вже багато років Ярослав любить рибалити, особливо в гірських річках. Спершу сприймав це як спорт, але потім усе змінилося.

«Колись я ловив рибу і їв її. Потім почав відпускати. Радість, коли відпускаєш впійману рибу, значно більша. Хто не робив таке, ніколи не зрозуміє що маю на увазі, – пояснює волонтер. – Хочеться бути не паразитом і споживачем на землі, а співтворцем життя і розвитку. Тому ще більше задоволення отримую, коли зарибнюю наші річки».  

Вже дев’ятий рік франківець разом з іншими рибалками-однодумцями запускають у різні карпатські річки мальків струмкової форелі, а ще дунайського лосося (головатиця) – найцінніша риба річок басейну Дунаю, які витікають з Карпат, на Прикарпатті зустрічається в річках Прут і Черемош. Завдяки зарибленням волонтерів дунайський лосось тепер населяє і всі притоки річки Дністер. Впіймати таку рибу – гордість для кожного рибалки, адже головатиця – риба тисячного закиду, клює дуже рідко.

Саме струмкова форель і головатиця в Україні зараз під загрозою зникнення. Зокрема через браконьєрів, екологію, неконтрольований вилов. Зате, як помітив Ярослав, останнім часом культура рибалок виросла, більшість відпускає форель назад у воду, з нею поводяться, як з королевою річок.

Щороку активісти-рибалки, а це близько пів сотні людей з Франківщини, Львівщини і Закарпаття, скидаються грошима і купують мальків в одному із приватних господарств, яке займається вирощуванням лососевих. Ярослав сміється, що вони можуть не спілкуватися одне з одним весь рік, але коли наближається час закупівлі мальків, всі – на зв’язку.

Найпершу партію свого часу випустили у Бистрицю Надвірнянську в одному з сіл Надвірнянського району. На той момент для риби там було найбільш безпечно, завдяки ідейному місцевому жителю, який дуже ревно захищав річку від браконьєрів.

«У перший рік, коли ми тільки почали зарибнювати, з нас і сміялися, і критикували, казали, що з того нічого не вийде, бо «ми запустимо, а місцеві все з’їдять, браконьєри вб’ють», – пригадує Ярослав. – Але ми опиралися на досвід різних країн , де така практика давала результат. Якщо браконьєр вб’є, то частина риби все одно виживе, частина розмножиться. Але якщо ми взагалі нічого не робитимемо, то незабаром цю рибу будемо бачити, як мамонтів – лише на сторінках підручників».

З часом волонтери зарибнили всі річки Франківщини та Львівщини. На рік запускають близько 60 тисяч мальків форелі і 5-6 тисяч дунайського лосося.

Ярослав каже, що хейтерів досі вистачає. Пишуть у соцмережах різне: «Чого не на війну?», «Чого не на дрони?»…

«Чи варто кожному звітувати скільки коштів ми уже задонатили хлопцям на фронт? – продовжує волонтер. – І це не заважає раз в рік виділити суму, аби зарибнити наші річки».

 

Наталя МОСТОВА