Уродженка Івано-Франківська, науковиця і перекладачка Галина Лейцюсь зараз живе у Німеччині й читає лекції для іноземців з історії України.

Про які історичні періоди та особистості розповідає жінка, як сприймає лекції аудиторія та про ставлення німців до російсько-української війни — у матеріалі Суспільного.

Мюнстер приймає українців

Галина Лейцюсь з родиною з квітня 2022 року проживає у німецькому місті Мюнстер. Місцевість відома тим, що там у 1648 році було підписано Вестфальський мир, який завершив Тридцятилітню війну. Зараз у Мюнстері є багато українців.

“Наші земляки збираються у місцевій церкві, де у неділю править український священник. Також за містом є локація на кшталт музею просто неба у Пирогові — цікава місцина у парковій зоні. Там є старі школа, млин — все давнє, XVII-XVIII століття. Туди також приїздять українці. Збираються разом, роблять свічки окопні на фронт”, — розповідає Галина Лейцюсь.

За її словами, українці у Німеччині отримують соціальні виплати, їм допомагають із житлом і харчуванням. Втім жінці доводиться чути розмови німців про те, що варто було б припинити надавати підтримку, спонукати українців дбати про себе самостійно і йти працювати.

Часто українці розмовляють російською

Часто українці, які живуть у Мюнстері, розмовляють російською, каже Галина Лейцюсь. Тож німці у таких випадках ідентифікують їх, як росіян. Те саме стосується українських страв, які іноземці вважають російськими.

“Якось побачила у кав’ярні у центрі Мюнстера дощечку з написом німецькою мовою “Сьогодні у нас — російськА борщ”. Як зреагувала на це я, українка з Івано-Франківська, яка, коли Київ ще був російськомовним, намагалася перекладати, де було можливо, лише українською? Я розповіла керівництву кав’ярні й усім присутнім, що слово “борщ” — не жіночого роду. І що борщ офіційно визнали у світі українською стравою і внесли до спадщини ЮНЕСКО”, — говорить Галина Лейцюсь.

Вона додає: такі ситуації доводять, як важливо, перебуваючи за кордоном, не забувати про рідну мову, культуру, традиції.

Лекції з історії України

У Мюнстері Галина Лейцюсь працювала перекладачкою в академії при хоспісі святого Йоганнеса. Та був період, коли жінка залишилася без роботи. Тоді у неї з’явився вільний час і виникла ідея проводити історичні лекції для іноземців. Готуючись, Галина Лейцюсь перечитала праці українських, німецьких, американських істориків, а також зробила візуальну презентацію.

Про Україну жінка розповідає різним слухачам. Серед них — переважно знайомі, друзі, колеги, які працюють у сфері надання паліативної допомоги.

“Одна з перших лекцій у мене була влітку минулого року в Гамбурзі. Потім — Франкфурт-на-Майні, серія виступів у Північній Рейн-Вестфалії. У березні цього року буду в Баварії, і дуже горджуся тим, що на початку квітня мене запросив проводити лекцію бургомістр міста Детмольд. Мрію побувати з лекціями також у більших німецьких містах — Берліні, Мюнхені, Штутгарті”, — каже Галина Лейцюсь.

До теми: Студенти з Калуша створили інтерактивну карту Європи з QR-кодами

На своїх лекціях жінка розповідає про монголо-татарську навалу, хрещення Київської Русі, заснування Києва, період козацтва, дає багато інформації про голодомор, згадує про заборони й утиски української мови. Галина Лейцюсь розказує німцям про князя Ярослава Мудрого і його дочку Анну, яка стала королевою Франції, Костянтина Острозького, Мазепу, Богдана Хмельницького.

Ні слова про повномасштабну війну

Про сучасні події в Україні, теперішню війну з РФ, німці не хочуть чути.

“Перш ніж я отримаю “добро” на свою лекцію, мушу стократно повторити, що моя презентація має одну прозірку про війну. Це — прозірка, де посередині бачимо дзвоники на дереві на території Софіївської церкви. Їх почепили за ініціативою нашої першої леді. Коли вони дзвенять, це символізує пам’ять про діточок, яких поранили, вбили, викрали чи вивезли з України під час війни. Показую світлини цих дітей. І жодного слова. Деякі німці плачуть”, — каже Галина Лейцюсь.

З її слів, все частіше німці у розмовах наголошують на тому, що їм набридла тема російсько-української війни.