Майже рік виконує завдання в найгарячіших точках Донецької області: Курахове, Часів Яр, Костянтинівка.
Про службу на евакуації, героїзм побратимів та як мало не заїхав на окуповані території розповів Ігор Струк, лікар Відділення невідкладної екстреної медичної допомоги ЦМКЛ
«Ще проходячи ВЛК, знав, що в ЗСУ буду на посаді бойового медика взводу БПЛА в 418 батальйоні. Дізнавшись, що в мене є вища медична освіта та досвід роботи в лікарні рекрутер мені одразу запропонував це місце. Так почався мій шлях в Збройних силах», – розповідає бойовий медик Ігор Струк.
«Моя робота разом з побратимами полягає в тому, що ми маємо якомога швидше довезти пораненого бійця до стабпункту, – ділиться Ігор Струк. – На жаль, через те, що у ворога багато дронів ми не можемо їхати за військовими до переднього краю, бо нашу машину просто знищать. Здебільшого поранених до нас вивозить броньована техніка або їх виносять побратими, якщо це легке поранення, вони дістаються точки евакуації самотужки. На еваці неабияк допомагає досвід роботи, який я отримав в ЦМКЛ, особливо в тих випадках коли доводиться рятувати важкопоранених бійців. Знаю, як і скільки часу потрібно проводити реанімаційні заходи, в яких випадках можна використовувати ті чи інші препарати».
«Коли я виконував обов’язки начмеда, то вже працював тільки з документами бійців. Це не менш важлива робота, бо від правильно заповнених форм, історій поранення, твого підпису залежить чи людина потім отримає виплати», – розказує військовослужбовець.
«Буває, що отримавши поранення військовий може зі страху накласти турнікет, забути час накладення, не послабить турнікет, щоб відновити кровообіг. Після чого руку чи ногу вже не врятувати. На заняттях постійно наголошуємо: час від часу перевіряйте свою рану – можливо це легке поранення, знявши турнікет у вас не буде кровотечі, в такому випадку робиться перев’язка і можна виходити на точку евакуації, а головне врятує свою руку чи ногу», – ділиться Ігор Струк.
«Був випадок, коли троє наших бійців на десять днів потрапили в оточення ворога. Ми вже вважали, що їх взяли в полон або вони зниклі безвісти. Маючи всього один ніж на трьох, їм вдалося захопити позицію ворога. Дочекавшись, поки окупанти ляжуть спати, вони зайшли в бліндаж, забрали зброю та “зв’язок”. Зрозумівши, що не зможуть вийти з полоненими, закрили їх у бліндажі, після чого з’єдналися з основними силами бригади», – розповідає військовий.
«Також запам’ятався 55-річний військовий, який, незважаючи на постійну загрозу обстрілів чи влучання фпв дрону, протягом двох місяців носив усі потрібні речі своїм побратимам на передній край — від води та їжі до зброї та боєприпасів. Після чого звернувся до нас із тим, що вже не витримує спина. Як виявилось пізніше, у нього спинна грижа тиснула на спинний мозок», – додає бойовий медик.
«Тоді я ще не знав дорогу, тому довірився навігатору. Врятували мене українські військові, на позицію яких натрапив випадково в останньому населеному пункті перед Бахмутом. Коли проїхав другий ряд “зубів дракона”, зрозумів, що їду не туди. Почав розвертатись, до машини вибігли військові. Думав, що це ворог, але почув українську мову — одразу полегшало, бо зрозумів, що це свої. Хлопці жартували, що якщо я знаю паролі ворога, то можу їхати далі», – сміється військовослужбовець.


