Художній керівник Івано-Франківського академічного театру ім. І.Франка — Ростислав Держипільський — продовжує експериментувати зі сценічним простором. І дію своєї нової постановки знову хоче перенести в несподівану локацію, яка минулого сезону стала магнетичною. Це “погріб” театру, технічне театральне підземелля. Сам режисер цьогоріч поставив неооперу жахів “Hamlet”, яка миттєво стала візитівкою театру.

Вистава влітку з успіхом пройшла на фестивалі Porto Franko, на Шекспірівському фестивалі у Гданську. Отримала нові запрошення на міжнародні фестивалі.

Отже, новий проект — “Ромео and Juliet” (робоча версія назви) — має остаточно довести, що підземний простір — то не забаганка для попереднього проекту: такий простір має стати постійно діючою локацію. Де завжди можливі карколомні експерименти, авторські проекти, пише «Дзеркало тижня».

Серед таких, зокрема, і нове прочитання великої трагедії Шекспіра.

“Наш театр уже звертався до цієї великої трагедії, але на великій сцені. Тим часом, як відомо, кожна значна світова п’єса повсякчас ніби проситься перечитати її по-новому, відкривши в ній сучасне і для багатьох несподіване звучання. Попередній “Ромео” був спробою “майданного театру”: без обмеження кордонів. Там, у великому просторі, нас захопила ідея “хвороби часу”, власне, ідея чуми, яка підступно руйнує тіло і душу», – розповідає Ростислав Держипільський.

Також він розказує, що у виставі виник мотив карнавалу, бо за маскою людина прагне приховати своє спотворене обличчя, знівечену душу.

«Абсолютно інші акценти й теми виникають сьогодні, коли знову і знову перечитуєш шекспірівську трагедію. Це, зокрема, тема жорстокості світу, який нездатний почути голоси розуму та ніжних сердець. І тоді, і сьогодні цей світ — безальтернативно жорстокий. І саме кохання в жорстокому світі долає “больовий поріг”, усвідомлюючи свою приреченість, але непереможність. Людина втратила здатність відчувати біль, звикла до жертв, втрат.  Жорстокість — як страшна домінанта часу; віра — як випробування та порятунок; молодість — як смертельний поєдинок зі старим очманілим світом», – додає режисер.

Ростислав Держипільський сподіваєся, що ці мотиви знайдуть сценічну реалізацію саме в обмеженому просторі театрального “підземелля”. Він переконаний, що такий простір розкриє себе як несподівана і вражаюча трагічна метафора.