220 років тому, коли на багатьох землях світу навіть не думали про якусь уніфікацію і кодифікацію права, на Галичині вже подбали про це. В Івано-Франківську представили унікальний україномовний Цивільний кодекс Галичини – першу в світі новітню цивільну кодифікацію.

Попередник Наполеона

Днями Асоціація випускників юридичного інституту ПНУ ім. В.Стефаника в рамках святкування 25-річчя вишу презентувала український переклад Цивільного кодексу Галичини 1797 року, де показаний високий рівень суспільно-економічних відносин, які побутували на той час у краю.

Йдеться про Акт цивільного законодавства Австрійської імперії, уведений уперше в дію на території коронного краю 1797 року. Так нещодавно приєднана до імперії Галичина увійшла в правову систему Європи. То була перша у світі новітня цивільна кодифікація (засіб систематизації нормативних актів).

В історії кодифікації австрійського приватного права Цивільний кодекс, введений в дію для Галичини (і Буковини) в 1797 році як перша повна кодифікація приватного права, є яскравим проміжним результатом. Як проект Цивільного кодексу, він заклав основу для подальших праць з кодифікації, що в 1811 році призвело до появи Загального цивільного кодексу німецьких наслідних земель Австрійської монархії.

Автором тексту, що лежав в основі кодексу, був Карл Антон Мартіні, юрист із Рево (теперішня італійська провінція Трієнт).

До розробки й ухвалення Цивільного кодексу Галичини у той час спонукали об’єктивні соціально-економічні обставини. По-перше, руйнація економіки Галичини, яку в 1772 році, після першого поділу Польщі, окупувала Австрія. По-друге, новоприєднана Галичина потребувала сучасного й надійного правового акта, який би чітко врегульовував приватноправову сферу. Також не слід забувати і про політичні фактори, адже австрійська влада прагнула ліквідувати будь-яку правову відособленість набутих територій шляхом скасування старого польського права.

Історики ідентифікують Цивільний кодекс Галичини як такий, що мав локальний характер, оскільки діяв не у всій державі, а лише в частині Габсбурзької монархії. Проте це жодним чином не нівелює його значення як приватноправової кодифікації, інтерес до якої зростає. Адже цей кодекс розробили та ввели ще до перших загальновизнаних у світі цивілістичних кодифікацій на зразок Цивільного кодексу Наполеона.

«Традиційно склалося так, що під час первинної розробки сучасного цивільного законодавства шляхом його кодифікації увага провідних українських учених і практиків була зосереджена на досвіді зарубіжних держав, – каже директор навчально-наукового юридичного інституту ПНУ ім. В. Стефаника Валентина Васильєва. – Неодноразово при ухваленні чергових приватноправових актів вітчизняна наука зверталася до досвіду своїх, так би мовити, «старших братів» по соціалістичному минулому».

Все це стало наслідком сформованого в суспільстві стереотипу щодо відсутності власних історичних доробок цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Як наголошує науковець, наразі настав той час, коли нам потрібно позбутися комплексу меншовартості стосовно історичної правової спадщини, на яку можна було б опиратися при проведенні подальших змін чинного законодавства України.

руднощі перекладу

Коли в 1797 році видали кодекс, його одразу переклали на польську і латинську мови – професійні робочі мови правників на території Галичини. Тоді українська вважалася простакуватою мовою селян.

За український переклад кодексу, який презентували в Івано-Франківську, взялися партнери юридичної компанії «Моріс Ґруп».  Дивно, що за роки незалежної України досі ніхто не спромігся здійснити цю важливу справу. Тим паче кодекс мав би становити значний інтерес для вітчизняної науки.

Як розповідає партнер «Моріс Ґруп» Олег Париляк, у 2013 році Цивільний кодекс Галичини одесити переклали російською, а видали в Москві. До того ж, за основу взяли не німецький оригінал, а латинський переклад.

Над українським перекладом працювали два роки. Роботу виконали іванофранківці – перекладач Олена Павлишинець і партнер юридичної компанії «Моріс Ґруп» Мар’ян Мартинюк.

Перший крок у титанічній праці зробила Олена Павлишинець, переклавши кодекс з німецької. Однак цей варіант більше скидався на художню книгу. А потрібен був кодекс. Тож партнери «Моріс Ґруп» звернулися по допомогу до науковців. Коли останні повернули свій варіант доопрацьованого кодексу, то це був майже сучасний Цивільний кодекс України – всі специфічні мовні конструкції усунули. Іншого виходу не було – за справу взявся ще й Мар’ян Мартинюк, який підійшов до перекладу дуже філігранно. Він зізнається, що з погляду технічного перекладу найскладнішими виявилися аспекти про феодальні відносини.

«Перший тираж україномовного перекладу кодексу склав 1000 примірників, і поки що їх даруватимуть, – інформує керуючий партнер «Моріс Ґруп» Андрій Романчук. – Потім книга надійде у продаж». Зокрема, вже незабаром її можна буде придбати на сайті видавництва «Вавилонська бібліотека».

Нехай наука з’ясовує

Андрій Романчук зазначає, що великий пласт кодексу базується на принципах римського права, однак є багато цікавих правових моментів, які мали звичаєвий характер у побуті: як відводилася дощова вода, хто мав право спирати стіну на стіну, порядок передачі та відбирання спадку, про те, що чоловік є головою сім’ї, а діти не мають права подати до суду на свого тата, і т.д. Найбільше сторінок займають норми, що регулюють спадкові спори, які були на той час дуже поширеними.

Однак Олег Париляк ставить під сумнів те, наскільки кодекс, який розробили для Галичини, враховував місцевий менталітет і порядки: «Нехай наука з’ясовує, чи норми кодексу були насаджені згори австрійською владою, чи дійсно базуються на тодішньому повсякденному житті галичан».

Читачам «Галицького кореспондента» пропонуємо деякі найцікавіші пункти Цивільного кодексу Галичини:

• Навіть ненароджені діти з моменту їх зачаття мають право бути захищеними законами: оскільки йдеться про їхні права, а не про права третьої особи, їх розглядають як народжених.
• Подружні угоди між християнами – мешканцями цієї землі – та особами, які не сповідують християнську релігію, самі по собі недійсні.
• У випадках, коли мають вінчатися католик і некатолик, вінчання повинен проводити католицький священик; проте на вимогу іншої сторони на цьому врочистому дійстві може бути присутній некатолицький духівник.
• Чоловік – голова подружнього союзу: з цієї причини йому належить управляти та займатися домашніми справами. Але також його обов’язком є забезпечувати жінці відповідне утримання залежно від його майнового стану і захищати її інтереси у всіх можливих випадках.
• Жінка бере прізвище чоловіка і користується правами, наданими його положенням; вона повинна також проживати там, де проживає її чоловік, допомагати йому в його комерційних та побутових справах і, наскільки цього потребує домашній устрій, сприяти виконанню його розпоряджень та виконувати їх.
• Батьки отримують право за спільною згодою керувати способом життя своїх дітей: це право називається батьківською владою, тому що батько є головою сім’ї, проте що більшого розумового розвитку досягають діти, то більше воно обмежується.
• Головним обов’язком батька є дбати про утримання дітей, поки вони самі не зможуть себе прогодувати; турботу про догляд за тілом та про їхнє здоров’я зобов’язана взяти на себе мати.
• Хоча батьки не мають права нав’язувати дітям чоловіка чи дружину, навіть повнолітні діти порушать обов’язок поважати батьків, якщо вони без їхнього відома або проти їхньої волі укладуть шлюб, у такому разі шлюбна угода хоч і дійсна, але якщо суд вважатиме обґрунтованими причини батьків щодо такого несхвалення, то батьки можуть поводитися з упертою дитиною так, ніби вона відмовилася від їхньої подальшої підтримки: вони не можуть відмовити їй тільки в зовсім потрібному харчуванні.
• Батько не може примушувати свою дитину до жодної професії; хоча неповнолітні повинні підкорятися батьківській волі з цього погляду, але після досягнення повноліття синові дозволяється виразити своє бажання до іншої професії, до якої він має схильність та відповідно до його здібностей; якщо батько відмовляє у схваленні, то син, який досяг вісімнадцятилітнього віку, може передати відповідне клопотання до компетентного суду.
• Дитину можуть позбавити спадку:
• якщо вона відходить від християнської віри;
• якщо вона подає на свого батька або на свою матір до суду через цивільний або кримінальний злочин, за винятком зради Батьківщини, або якщо привселюдно звинувачує їх у такому злочині;
• якщо вона посягає на життя своїх батьків або й дійсно підіймала на них руку;
• якщо вона не надавала їм допомогу у ворожому полоні або в іншому нужденному становищі;
• якщо вона скоїла інцест по лінії, що зростає;
• якщо через негідні або погані вчинки вона завдала батькам стільки збитків, скільки б становила її обов’язкова частка;
• якщо вона входить до негідної компанії;
• якщо донька відмовляється від пристойного одруження і стає продажною дівицею.
• В Австрійській державі не допускається ні рабства, ні кріпацтва.
• Зауваження, докори, тривале навантаження, навіть заборона виходити з дому на декілька днів належать до способів виховання слуг і не дають їм права скаржитися на господаря до суду або повідомляти про завчасне припинення служби.
• Одяг слуг є частиною зарплати: слузі, який прослужив три місяці, належать черевики і панчохи, а за рік служби – всі предмети щоденного одягу. Проте служник не може по праву претендувати на хутра, пальта, плащі тощо.
• Якщо мародер перемістив річ у безпечне місце, то попередній власник втрачає своє право на неї.

Наталя МОСТОВА