В Україні розпочато знімальний період повнометражного художнього фільму «Екс» – бойовика на історичну тематику. Перші зйомки картини відбулися у Львові та Львівській області 16 та 17 грудня, подальші – передбачені на квітень-травень. Вихід фільму запланований на початок 2018 року. Докладніше >>
Івано-франківський художник і журналіст Володимир Мулик – про рок-н-рол, живопис, мистецьке життя і самотність. Докладніше >>
Івано-франківський художник Сергій Григорян – надзвичайно живий і провокативний митець. Гострота політнекоректних ідей, хороше відчуття трендів часу, а також добра професійна школа є основними ознаками творчості художника. «Галицький кореспондент» зустрівся з Сергієм. Докладніше >>
Тарас Полатайко народився в Чернівцях у 1966 році. З 1989 року художник жив і працював у Канаді, у 2002-му представляв Україну на бієнале у Сан Пауло (Бразилія). Серед інших міжнародних форумів, на яких Полатайко представляв Україну та Канаду, – Корейська бієнале (Південна Корея, 2009), Тель-Авівська бієнале (Ізраїль, 2011) та Alberta Biеnnіal в Едмонтоні (Канада, 2013). Докладніше >>
Або дуже відважні, або дуже нерозсудні можуть ставити спектаклі про Василя Стуса. Другим, може, й легше, бо не до кінця розуміють, за що беруться. Такого людського і поетичного масштабу постать вимагає гіпертонкого режисерського підходу. Ну, а якщо за такий матеріал береться Новий театр – без зарплати, без власного бюджету і приміщення, театр, якому ще не виповнилося й року, то інакше, як нерозсудними і відважними, їх не назвеш. Докладніше >>
Нещодавно «Urban Space Radio» відсвяткувало 500 днів у ефірі. Як розвивається радіо, хто є його слухачами та якими цікавинками воно потішить незабаром, розповідає координатор проекту Тарас Малий. Докладніше >>
Разом зі своїми картинами-героями Фома зіграв роль художника у фільмі молодого режисера Сергія Наталушка «Спокуса». Те, що робить Фома-художник, мистецтвознавці називають «урбаністичний наїв». Найбільше в житті Фома цінує внутрішню свободу. Живе і працює в Києві. У Сергія та його дружини Надії троє дітей. Докладніше >>
Гурт «Гуцул Каліпсо» був заснований наприкінці 1999 – на початку 2000 років. Майбутні учасники гурту познайомилися на сейшені у Чернівцях, де, серед інших, виступав гурт «Діамантово-зелені». Одразу чотири музиканти з нього увійшли у початковий склад «Гуцула Каліпсо». Докладніше >>
28 листопада в Івано-Франківську презентували український історично-драматичний фільм “Жива”. Режисер Тарас Химич, глибоко вражений історією боротьби воїнів УПА на Прикарпатті, поклав в основу стрічки реальні події 1950-х років, зокрема історію надзвичайно сильної жінки, повстанки Анни Попович. Докладніше >>
Можна порівнювати театр із храмом мистецтва, хоча частіше він – шпиталь. Пацієнтів (даруйте, глядачів) тут не так лікують чи обстежують, як перевіряють на наявність рефлексів, роблять трепанації черепів, копирсаються у давніх ранах, то посипаючи їх сіллю, то змащуючи бальзамом (Прикарпатським?), роблять анатомічні розтини життєво важливих органів – серця і мозку. Без анестезії. Головний принцип – відчувати і переживати. Так-от, у франківському обласному музично-драматичному шпиталі нещодавно відкрили реанімацію – Режисерську майстерню, яка робить глядачам шокову терапію експериментом, абсурдом, епатажем і ламанням хребта. Звичайно, йдеться про хребти усталених канонів сценічного мистецтва. Докладніше >>
В останній день жовтня минулого року відбулося урочисте відкриття книгарні-галереї «Під лиликом» на початку вулиці Шевченка в Івано-Франківську. Книгарня розмістилася в одному з приміщень колишнього культового однойменного кафе, яке у 1990-х роках було базою для письменників та художників вже зрілого «Станиславівського феномена», цілої когорти місцевих митців, студентів, а також членів «Студентського братства». Докладніше >>
Ми зустрілися у сквері біля пам’ятника Міцкевичу – пан Сергій розповідає, що це його улюблене місце, на яке він приходить мало не щоранку. Поки ми розмовляли, повз нас пробігали на роботу заклопотані люди, однак раз у раз перебивали нашу бесіду вітаннями з відомим актором… Докладніше >>
Що ми знаємо про засновника Станиславова Анджея Потоцького, окрім регалій, дат та подій, у яких він брав участь? Чи знаємо, який він мав характер, що любив, а що ні, яку мав вдачу? Як жартував? Яким був його стиль керування містом? Як часто сучасні франківці взагалі згадують батька свого міста і чи згадують взагалі? А славний коронний гетьман Потоцький тим часом повертається у рідне місто у спосіб дивовижний – в’їжджаючи на скейті і з балончиком для графіті у руках: він малює мурали. Докладніше >>
«Шановні пані та панове! Ви завітали на наш традиційний бал для романтиків на візках! Перша леді, вельмиповажні гості, запрошуємо до слова… Оркестр – фанфари!» – десь так 20 жовтня розпочиналося незвичне свято для людей з інвалідністю… І щоразу, коли чуємо або вимовляємо слова «інвалідність» чи «неповносправність», з’являється відчуття незручності: ці люди – це насамперед Люди, незважаючи на «обмежені можливості» чи «особливі потреби». Докладніше >>
Євген Ковальчук – київський журналіст, блогер, власник крафтової марки «Kozak Jamaica», проповідник капсаїцинових насолод. «Галицький кореспондент» порозмовляв з ним на смачну гастрономічну тематику. Докладніше >>
Ось-ось українською мовою вийде книжка спогадів та мемуарів Тадеуша Ольшанського, який народився у Станиславові у 1929 р., а через 14 років змушений був втікати із батьками з рідного міста. Зараз він шанований та відомий у Польщі журналіст і публіцист, автор численних книг та перекладів із угорської мови, лауреат низки премій та нагород. Але у варшавській квартирі над письмовим столиком пана Тадеуша на видному місці висить фотографія, де він маленький із трьома гуцульськими хлопчиками в Дорі, – він каже, то улюблена фотографія з його дитинства… Докладніше >>
Євген Іхельзон – релігієзнавець. Він жив у Берліні та Ізраїлі, потім багато років працював журналістом в Україні. 1996 року, коли чоловік уперше відвідав Індію з групою буддійських паломників, він закохався в неї. Відтоді регулярно їздить туди, за ці роки відкрив для себе майже всі країни Азії. Залишивши журналістику у 2013 році, Євген переїхав до Азії, але продовжує вести свій популярний блог про політику. Докладніше >>
Антитіла – український поп-рок-гурт із Києва на чолі з Тарасом Тополею. У репертуарі колективу є пісні українською, а також англійською та російською мовами. Навесні 2007-го гурт із піснею «Я не забуду першу ніч» бере участь у телепрограмі «Караоке на майдані». Колектив був єдиним учасником проекту, що виступав без музичного супроводу і виконував власну пісню, а не переспів. Докладніше >>
Цьогоріч однією з найочікуваніших культурних подій на Верховинщині став кіномистецький фестиваль «Тіні забутих предків: стежками фільму «Анничка». Основна подія цьогорічного кінофестивалю у Верховині називалася «Тіні забутих предків: стежками фільму «Анничка». Його проводять задля відродження кіномистецьких традицій та популяризації українського національного кіно на Гуцульщині. Якщо минулорічний фестиваль був повністю присвячений фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», то цього року акцент був уже на стрічці Бориса Івченка «Анничка». Докладніше >>
Руслан Горовий – український журналіст, автор і керівник відомого проекту «Служба розшуку дітей», режисер короткометражного та документального кіно, письменник, автор збірок повістей та оповідань українською та російською мовами, поет і музикант. Докладніше >>
Рязанцева Яна
Про хибні уявлення, що Донеччина — суцільне поле бою та випалена земля Журналістів вчать подавати новини гарячими. Втім, життєвий досвід вже навчив мене, що інколи варто дати емоціям охолонути. Видихнути, підібрати правильні слова. Прийдешній рік для Донецької області ознаменувався змінами на фронті, його зсувом вглиб області, а тилові міста, де донедавна панувала умовна тиша, піддались
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює