Однією з важливих для політика рис можна назвати вміння обирати тональність та зміст спілкування з медіа. І цей іспит Володимир Зеленський в ефірі НВО не склав.

Можливо, головне враження від його інтерв’ю програмі Axios на телеканалі НВО – немає відчуття, що президент України формує власну позицію не лише за матеріалами медіа. Коли мова зайшла про штурм Капітолію, з’ясувалося, що Зеленський бачить ці події крізь призму інформаційних вкидів російської пропаганди. І це, даруйте, більш небезпечно за питання до Джозефа Байдена про причини відсутності України в НАТО до цього часу.

Український президент охоче, наче зі сцени «Вечірнього кварталу», роздає характеристики політичним подіям у стилістиці геополітичного ковбоя. Проте цей «режим дилетанта» може сподобатися хіба що прихильникам «найвеличнішого політика сучасності», нашим партнерам він навряд чи смакує. Невиконання Будапештського меморандуму для Зеленського – зрада щодо України, а ядерний статус України – щось на кшталт чарівної палички, яка могла убезпечити від російського вторгнення. Так, і якби Володимир Олександрович був президентом у 2014 році, то в Криму, за його словами, все було б зовсім інакше… Шкода, що у 2016-му у Юрмалі він висміював Україну як «готову прийняти з будь-якого боку», правда?

Схоже, людям, які формують політичний репертуар Володимира Зеленського, здалося логічним вкласти у його вуста фразу про злість на Трампа, адже той вже залишив посаду президента США. Його поза очі можна навіть і облаяти, чи не так? От тільки за океаном не люблять, коли іноземці лають їхніх політиків, у американців на це майже монополія.  Натомість виникає логічне питання: якими мають бути емоції Джо Байдена, проти якого в Україні розпочинали кримінальне провадження? Оплески, що переходять в овацію через його закриття? І беззастережне приєднання «хоч тушкою, хоч опудалом» до Нормандського формату, на якому наполягає український президент, не розуміючи, що Росія буде проти такого сценарію розвитку подій.

Володимир Зеленський вже вчергове постав перед західним журналістом, для якого на Банковій немає беззастережного авторитету, безпомічним у прагненні навипередки обіцяти. Хоча – ніде правди діти – був і позитивний момент: втретє за 20 місяців перебування на посаді Зеленський назвав Росію агресором, мабуть, розуміючи, що без цього сподобатися новій американській адміністрації не вдасться.

Шостий президент України залишається найбільш рейтинговим політиком держави, а структура нашої влади і надалі нагадує коронавірусну монархію, де саме Зеленський намагається все вирішувати. І про це не розкажуть в ефірі НВО (поки що), проте все активніше говорять зі шпальт впливових західних медіа.