Гільйотина – пристрій, який використовується для відтинання голови при здійсненні смертної кари – найбільшої популярності набула під час Французької революції у ХVIII столітті. Таким способом під час повалення монархії та побудови республіки позбавили життя майже 150 тисяч людей. Це приблизно 2/3 від загального складу всіх депутатів місцевих рад в Україні, яких ми будемо обирати 25 жовтня цього року. 

Оскільки в Україні скасована смертна кара, то з реалізацією мрії тисяч українців про обезголовлення безвідповідальних майбутніх народних обранців та мерів доведеться почекати. Проте, як і будь-яка людина, те, чого найбільше боїться місцевий політик, – це відповідальність. Особливо, якщо ця відповідальність зафіксована через публічно підписаний документ, а не лише присутня в пустих закликах і веселих слоганах на білбордах, сіті-лайтах, тоннах кольорової макулатури у поштових скриньках. Адже в політиці все, що не закріплене документом з підписом, означає лише непереборне взаємне бажання обманути один одного, яке відклали на потім.

Тому для того, щоб розпочати повертати цінність відповідальності в місцеву політику, треба забрати у них монопольне право на обіцянки через рекламу і змусити їх підписатися під документом з обіцянками, що підготовлений громадськістю, а не в штабах майбутніх обранців. Для цього рух «ЧЕСНО» підготував вимоги до кандидатів, які повинні змінити правила у містах, із загрозливою назвою «Декларація відповідальності». У цьому документі зібрано те, що мали б обіцяти і виконувати кандидати, які не хворіють на популізм, ідіотизм та загострення хитрощів. Більшість обіцянок, яких ми вимагаємо, стосуються того, заради чого кандидати йдуть до влади, –  грошей. Грошей, які їм жертвують на виборчу кампанію, та наших грошей, якими вони хочуть керувати.

Кандидати, які не готові взяти відповідальність на себе та оприлюднити інформацію, хто фінансує їхню політичну діяльність, повинні потрапити під «гільйотину», лезо якої опустять виборці, не проголосувавши за них 25 жовтня. Адже якщо кандидат обманює людей про суми, які витрачає на виборчу кампанію, або приховує тих, хто дає йому гроші на політику, то він боїться розповісти, від кого він залежний. Давайте поставимо собі запитання відверто: а чи просив у мене хоча б один кандидат у мери чи в раду гроші на виборчу кампанію? А якщо політики не просять у нас гроші на виборчу кампанію, то у кого вони їх беруть, якщо не у нас? А чи дав би я свої гроші на виборчу кампанію кандидату, за якого думаю проголосувати?

Саме для того, щоб на фактах та документах показати все лицемірство більшості політичних проектів, ми вимагаємо від кандидатів оприлюднити інформацію про те, хто саме пожертвував їм кошти на виборчу кампанію та куди найбільше політики їх витрачають. У жовтні ми робимо вибір, який нас буде переслідувати у наступні роки. Тому для об’єктивності треба на фактах, а не на плітках, зрозуміти, де найнятий олігархами нардеп із зарплатою 6 тис. грн. бере сотні тисяч на політичну рекламу. Звідки у щирого патріота з вишиванкою, який не займався підприємницькою діяльністю, валіза грошей для роликів на телебаченні. Як чиновник із зарплатою в декілька тисяч гривень може провести повноцінну виборчу кампанію на посаду міського голови. Для тих, хто жертвує кошти на їхні кампанії, – це інвестиція, щоб «відбити» і заробити, чи вони щиро вірять у кандидата?

Політики добре вивчили, що ми ставимо галочку в бюлетені не думаючи, а переважно через емоції. Проте більшість емоцій під час виборів треба сховати. Про страх, жалість, симпатію чи приязнь, гуманність треба забувати, а пам’ятати лише про відповідальність. Про відповідальність, яку ми передаємо майбутнім обранцям. Тому ті, хто готовий взяти її на себе, готові зробити перший крок до публічності й заявити про те, що після обрання будуть діяти доброчесно, а саме – ухвалять нові правила для громади.

Перше правило, якого ми вимагаємо – щоб при ухваленні бюджету міста, найважливішого документа для громади, його проект показали громадянам, дали їм можливість подати свої зауваження і пропозиції та обговорили їх. Друге правило – публікувати інформацію про бюджет доступно, так, щоб людям було просто зрозуміти інформацію. Тобто кожний мешканець міста повинен мати можливість бачити бюджет школи та садочка, куди він водить своїх дітей, на веб-сайті міськради. Тому що школи, садочки, поліклініки фінансуються з наших податків і ми маємо знати, що ці гроші витрачаються ефективно. А знаючи бюджет школи, ми будемо розуміти, чи міські управлінці доброчесно виконують свою роботу. А якщо – ні, то на наступних виборах ми їхню репутацію відріжемо на гільйотині – у кабінці для голосування. І робити свій вибір зможемо не на спогляданні фотографій кандидатів, а на основі фактів.

Відкрити інформацію про те, як витрачаються кошти міського бюджету, не є великим «покращенням», що потребує надзусиль. Наступна обіцянка, яку рух «ЧЕСНО» вимагає публічно підписати всім кандидатам, – це можливість впливати на витрачання бюджету безпосередньо громадянам. Тобто щоб депутати трішки поділилися владою з людьми і запровадили бюджет участі. Мешканці повинні мати можливість реалізовувати свої ініціативи в місті не лише через чиновників чи депутатів, але й самі вирішувати, на які проекти чи ініціативи буде витрачена часточка коштів з бюджету. Яка пропозиція зібрала найбільшу підтримку людей, та і фінансується. Для депутатів підтримати таку обіцянку та виконати її – дуже боляче, бо це руйнує їхнє монопольне право на розприділення коштів платників податків.

Місцеве самоврядування насправді – це менше політики, але більше послуг. І часто депутати йдуть в раду для того, щоб отримати контроль над комунальними підприємствами. Щоб через послуги, які вони надають, відбити гроші, витрачені на кампанію. Щоб влаштуватись туди на роботу, організувати концесію для своїх хазяїв або витягувати звідти готівку для своєї партії. Тому громада повинна мати об’єктивну інформацію про стан комунальних підприємств і не «вестися» на маніпуляції політиків та олігархів. Розповісти об’єктивно про стан справ на цих підприємствах може лише зовнішній незалежний аудитор. Тому кожен кандидат, який підпише «Декларацію відповідальності», зобов’язується підтримати залучення незалежних аудиторів для оцінки діяльності комунальних підприємств.

І останнє. Участь у виборах є добровільною дією, і кандидати, які йдуть в ради, повинні усвідомлювати, що їм доведеться жертвувати своїм часом впродовж наступних п’яти років для того, щоб ходити на засідання ради та депутатських комісій. Адже часто депутати йдуть в ради лише для того, щоб мати посвідчення чи пролобіювати свій приватний інтерес, а з часом «забувають» брати активну участь у роботі ради, хоча саме для цього люди їх і обирають в представницькі органи. Тому вимагаємо, щоб майбутні депутати регулярно відвідували засідання ради, адже отримати мандат – це честь і відповідальність.

«Декларація відповідальності» – це лише перший крок до повернення публічної політики в місто, коли думка виборця має значення. Але в Україні є традиція обіцяти та не виконувати, і її часто переносять на папір, який все стерпить. Але чи стерплять громадяни чергову відмову виконувати обіцянки?.. Тут все залежить від них. Ось у кабінці для голосування – гільйотина для депутата. Вона складається з двох частин: з бюлетеня та з волі зробити вибір. Гільйотина гостра та не має емоцій – справжній відповідальний виборець діє, як гільйотина. Він швидко відправляє у політичне небуття тих, хто безвідповідальний, і дає другий шанс тим, хто виконує свої обіцянки. Адже повинен пам’ятати, що і його голова колись може опинитись на «гільйотині»…

Тарас СЛУЧИК