Вчора, 16 жовтня, надійшла сумна звістка про загибель українського воїна, жителя м. Івано-Франківськ Маюка Анатолія Миколайовича.
Про це на своїй сторінці повідомив викладач Університету ім. Короля Данила Олександр Загурський.
Завершивши кар’єру тренера із силових єдиноборств у різних силових структурах й ЗСУ, Маюк Анатолій вийшов на пенсію.
Тренуючи спецпризначенців, він став позаштатним масажистом вояків. А вже на пенсії здобув освіту й державного зразка профільний сертифікат з лікувального й спортивного масажу — щоби чинуші від спорту не діставали. Відкрив власний приватний кабінет, обійшовши перед тим для навчання відомих і невідомих загалу народних цілителів.
Будучи на передовій, життєвим кредом Анатолія було: “Хребет на місце ставлю, виправляю защемлені нерви та м’язи, прибираю неврози тощо. Справляюся із наслідками контузій при хронічних головних болях, стресовими фізіологічними розладами — усього не перерахуєш. Але — коли в мене на те є час. Бо головне для мене — бити окупантів…”
“Нехай добрий, світлий спомин про тебе, друже, назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, усіх, хто знав його, любив та шанував. Сумуємо разом з Вами, підтримуємо в годину скорботи. Нехай твоя душа знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають! Вічна пам’ять! Слава Україні!”, – йдеться в повідомленні.
Коли ви востаннє дивилися на небо? А на землю? А на гори? А так, щоб усе це бачити одночасно? Іноді думаю, що нам дуже пощастило, що у нас є мистецтво, яке може легко спинити прекрасну мить і дати можливість споглядати водночас небо та землю, торкатися одночасно весни та літа, мандрувати поміж засніженими горами
Я намагаюся інколи відволікатися від новин та подій на фронті, щоб не з’їхати з глузду. Але чим далі триває це пекло, тим коротшим стає період абстрагування від фронту. Війна вже не просто стала частиною життя. Вона вросла в кожну клітину тіла. Мого. Його. Тепер вона з нами назавжди. Потрібні лише для фронту? Коли Вова приїжджає
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного