Багато ветеранів знаходять у творчості спосіб відновитися після війни – малюють, ліплять з глини, декорують ікебани, пишуть вірші чи творять музику. Творчі майстер-класи і заняття стають безпечним простором, де вони відновлюють баланс, вивільняють емоції і знаходять умиротворення. Звісно, в реабілітації не можна покладатися на саму лише творчість, але вона є потужним допоміжним інструментом, пише Галицький кореспондент. 

До військових треба підхід

Франківський художник-кераміст Віталій Владковський після повернення з війни знову взявся за улюблену справу, якою займався 30 років – гончарство. Хоча й не відразу. Перші пів року не хотів навіть торкатися до глини. Коли почали запрошувати провести для ветеранів майстер-класи, Віталій поступово і сам включився в справу. Такі заняття для бійців він проводить ще з 2015 року.

Майстер каже, під час творчого процесу військові пірнають глибше, ніж інші – «хто відчув великий біль, має здатність відчувати і велику радість».

Як пояснює кераміст, після контузії багато нейронів головного мозку руйнуються, а під час занять творчістю створюються нові нейронні зв’язки, що особливо актуально для тих, хто пережив контузію. Легше думається, на звичні речі починаєш дивитися під іншим кутом. Робота з глиною розвиває дрібну моторику, що своєю чергою впливає на розвиток мислення, концентрацію і координацію рухів. Головне – вигнати з себе перфекціоніста. Адже у творчості кожен дефект може стати унікальною особливістю. Дивлячись на роботу за гончарним кругом, досвідчений майстер може визначити внутрішній стан людини, наскільки вона емоційно розхитана. Бо «глина ніколи не бреше».

За словами Віталія, під час його майстер-класів бійці створюють лише те, що хочуть. Комусь до вподоби керамічні горнята, глечики, тарілки чи фігурки звіряток, а інші працюють над попільничками, люльками, мінами, пістолетами. Часом індивідуальна творчість переростає в групову. Наприклад, хтось придумав зліпити москаля, його товариш вже доробляє шибеницю.

«Військові – цікава і специфічна аудиторія. Треба підхід. Уявіть: приїжджають на реабілітацію грізні дядьки, які вже встигли «наїстися» війни, а ти їм пропонуєш помалювати чи виготовити глечик з глини, – усміхається ветеран-кераміст. – Спершу категорично відмовляються: «Я не до того». Правдами-неправдами таки вдається посадити їх за стіл з фарбами чи за гончарний круг. І далі починають відбуватися дива. Коли вони бачать, як власноруч щось створюють, мимоволі починають усміхатися, від захоплення виблискують очі, стають максимально розслаблені. У них змінюються лиця».

Багато ветеранів потім телефонували майстру, аби домовитися про ще одне заняття з кераміки, приводили дружин, дітей, побратимів.

Ветеран Сергій Шевчук вже після першого майстер-класу з гончарства запалився цією справою. Вже виготовив вазу для мами, аромалампу – для дружини. Зараз він глибоко занурився в це ремесло, щодня вивчає щось нове. Навіть міркує, аби з часом відкрити власну майстерню.

Каже, робота з глиною умиротворює. Поки ліпиш, зникають думки про війну, зайвий шум у голові, не рояться думки

«Спочатку мені нічого не вдавалося – я трохи дратувався, – усміхається боєць. – Ніяк не міг відцентрувати глину, а хотів, аби все одразу вийшло ідеально. Добре, що поруч був мудрий майстер. Гадаю, під час будь-якого творчого процесу ти вкладаєш часточку себе – від того стає якось тепло і легко, наповнюєшся силою і радістю. І що головне для людини з досвідом війни – творчість заспокоює».

Ветеран Петро Салама каже, що заняття творчістю допомогли йому позбутися надмірної внутрішньої агресії.

«Доходило до того, що, коли йшов у людне місце, то брав з собою дружину чи дітей – аби триматися в рамках. Їхня присутність не давала мені випадково вибухнути, – ділиться боєць. – Але вже через кілька реабілітаційних заїздів я спокійно міг перебувати сам серед незнайомих людей. Чітко відчув, як творчі майстер-класи стають терапевтичними для мене. Ми вирізали якісь квіточки, клеїли аплікації, декорували малюнки – начебто дрібниці, але це працює. Плюс безпечне середовище ветеранів».

Найдужче Петрові запам’яталося декорування гарбуза, він тоді подарував своє творіння дружині. Каже, то було неймовірне відчуття, від якого досі тепло: не купив букет, а власноруч створив красу для коханої жінки.  

Ветеран Марко з Волинської області восьмий місяць лікується в Івано-Франківській  обласній лікарні, вже пережив 26 операцій. Воював з 2023 року на гарячих напрямках. Цьогоріч на фронті втратив нижню кінцівку, на іншій нозі має складне поранення.

Каже, творчі майстер-класи, які влаштовують у просторі для захисників «Мрія Дія», що в обласній лікарні, неабияк допомагають відволікатися від тривог і проблем.

«Я хочу туди повертатися – отже, ефект є», – усміхається боєць.

Щоправда, Марко відвідує заняття лише, коли має добрий настрій і не так сильно дошкуляє біль. На Великдень ветеран розписав писанку, яку потім волонтери на благодійному аукціоні продали за 13 тисяч гривень, а кошти скерували на збір для підтримки поранених військових.

Ветеран наголошує, що дуже важливо, аби ведучий творчих занять був щиро зацікавлений у своїй справі і знаходив контакт із військовими – вони обов’язково це відчують.

«Для хлопців важливий не результат, а процес, – каже Марко. – Тому це не лише про творчі техніки, але й про екологічне, живе спілкування». 

Це не про розваги

Психологиня Наталя Мельникова, яка проводить творчі майстер-класи для військових і ветеранів, каже, що творчість у більшості випадків дає добрий результат для них. Однак треба розмежовувати арт-терапію як напрямок психотерапії і просто творчі заняття. Хоча і те, і те зазвичай є складовими реабілітації бійців і їхніх родин.

Малювання, декорування, поезія, музика, ліплення – будь-яка форма творчості допомагає висловити власні емоції і переживання, які важко описати словами. При цьому дуже важливо як саме свої творчі доробки інтерпретує саме їхній автор, що вбачає в них і які відчуття викликає.

Творчість може слугувати містком між внутрішнім світом та реальністю, допомагає зменшити симптоми тривоги, депресії і навіть складних порушень внаслідок посттравматичного стресового розладу. Звісно, не можна покладатися на саму лише творчість, але вона є потужним допоміжним інструментом. Бо найперше це безпечний простір для вивільнення накопичених емоцій, а процес створення чогось нового дає відчуття контролю, що особливо цінно для тих, хто переживав події, які не могли контролювати. Творчість допомагає перемкнути увагу, концентруватися на процесі, загалом діє як медитація. Дає шанс побачити нові сенси чи відкрити у собі приховані таланти або навіть ідею для нової професійної справи.

«Пам’ятаю, після одного з майстер-класів зателефонував боєць, аби запитати де купити силіконовий пістолет для декорування», – усміхається Наталя Мельникова.

Як правило, військових і ветеранів досить складно привести на творчі заняття. У бійців вмикається певне заперечення або стереотип нібито творчість – це заняття не для людей з військовим досвідом. Вони здебільшого навчені тримати власні емоції під контролем, тоді як творчість запрошує їх вивільнити. Також спрацьовує захисна реакція, адже відкритися чомусь новому, особливо в творчості, для бійців буває дуже складно.

«Щоразу доводиться пояснювати, що заняття творчістю – це не про те, чи вмієш ти малювати, співати або ліпити, – розповідає психологиня. – Це не про правильність, досконалість чи змагання в кого краще. Суть – у терапевтичності самого процесу».

Ветерани звикли бути воїнами, частиною військової системи, їхня ідентичність будувалася навколо сили, рішучості і виконання наказів. Тому пропозиція зліпити коника чи намалювати квіточку може здатися їм дитячою, такою, що не відповідає їхньому новому статусу, знецінює здобутий бойовий досвід. За словами Наталі Мельникової, у таких випадках зазвичай допомагає пояснення механізму дії творчого процесу, його наукового підгрунтя.

Ставлення змінюється, коли ветеран вже розуміє, що творчість – це не про розваги, натомість це інструмент, який впливає на його мозок, нервову систему, емоційний стан. Творчість дає можливість відновити баланс і винести назовні свої почуття. До прикладу, малюнок може бути символом гніву, виріб з глини – символом сили, яка допомагає впоратися з труднощами. Творчість дає можливість відновити почуття контролю, що є дуже важливим після пережиття травматичного досвіду. Творчий процес активно залучає обидві півкулі мозку. Також виділяється дофамін, так званий гормон радості. Для ветеранів з фізичними травмами творчість так само може стати частиною їхньої реабілітації, адже йдеться про розвиток дрібної моторики, координації рухів і відновлення функціональності пошкоджених верхніх кінцівок.

Як зазначає психологиня, у творчості головне – почати. А далі під час процесу відбуваються такі потужні трансформації, що часом ніхто й не сподівався. Людина, яка не могла навіть говорити про власні емоції, під час творчого заняття настільки розкривається, що ділиться всією історією свого життя. Хтось розповідає, як на війні змінилися його цінності. Інший багато жартує і згадує, як його жарти на фронті рятували всю команду – аби з глузду не з’їхати.

«У кожного своя трансформація. Нехай і непомітна для інших, але творчість точно впливає на всіх, – каже Наталя Мельникова. – Пам’ятаю, творче заняття, де бійці малювали фарбами свій внутрішній стан. По завершенню один з військових поділився зі мною, що під час процесу згадав про свій досвід у художній школі, але вже багато років не брав пензля до рук. А наступного дня в наш загальний чат той боєць надіслав фотографії, де вони з дружиною на березі річки малюють картини. Тобто творче заняття знову включило в ньому запал до малювання, яке стало його ресурсом».

Психологиня Надія Паньків проводить арт-терапевтичні заняття в просторі для захисників і захисниць «Мрія Дія». Разом малюють кавою, восковими олівцями, ліплять з пластиліну та глини. Як зазначає арт-терапевтка, не важливо що саме військові малюють чи створюють – значення має лише те, що вони кажуть про це.

Основна складність роботи з воїнами – в тому, що вони дуже закриті. Перші кілька занять просто сидять збоку і спостерігають, вивчають, приглядаються і лише потім відкриваються та цілковито включаються в творчу роботу. Це дуже кропіткий і філігранний процес.

Часто арт-терапію недооцінюють, вважають, що це просто звичайне малювання. Та насправді навіть, коли ми малюємо здавалося б хаотичні каракулі, відбувається глибока внутрішня робота із задавненими думками, блоками і травмами. Відіграє роль навіть, з яким натиском ці каракулі виводять на папері. Часто від натиску у ветеранів олівці ламаються. Як розповідає психологиня, військові зазвичай обирають яскраві кольори і блискітки – темноти і сірості вони вже надивилися. Все, що не проговорюють вголос, лишається на папері. При цьому важливо, аби арт-терапія відбувалася під наглядом фахівця – щоб повести процес у правильному керунку, підсвітити потрібне і ненароком не травмувати.

«До прикладу, якщо військовий аж занадто сильно заглибиться в процес і в певні якісь роздуми, то може впасти в депресію, – пояснює Надія Паньків. – Моє завдання, як арт-терапевтки, – не заходити в їхню терапію глибоко. Натомість через творчість допомогти відкритися і пропрацювати емоції, створити безпечний простір для самопізнання через різні техніки».

Все одно твори

Кераміст з Кременчука Андрій Тирса, який нещодавно презентував свою справу на івано-франківському ярмарку ветеранських бізнесів, ще до повномасштабної війни був знаним у місті майстром, працював зокрема і з закордонним ринком. Після вторгнення його сімʼя переїхала на Львівщину, Андрій ніс службу на Харківському напрямку. Повернувшись додому, 55-річний ветеран довгий час шукав себе, трохи депресував, працював у службі таксі. А потім разом з дружиною наважилися знову відкрити свою майстерню.

«Ми думали, що під час війни нікому не потрібна кераміка, люди без житла полишалися – нащо їм гарний посуд?, – говорить дружина Ірина. – А виявилося, що дуже навіть потрібна».

Андрій каже, заняття керамікою дуже відновило його емоційно. Рятує від всього: поганий настрій – творить, стресує – теж творить. Ірина додає – відколи знову запрацювала сімейна майстерня, чоловік ніби ожив.

Він також проводить майстер-класи для ветеранів.

«Людина створена за образом і подобою Божою, правда? А Бог – творець. Отже, якщо в тебе в житті не залишається нічого, все одно твори. Твори будь-що. Навіть, якщо здається, що навколо все дуже погано, – каже Андрій. – Ось-ось до мене на майстер-клас приїде незрячий ветеран, який хоче гончарувати. Недавно приходив боєць з ампутованими верхніми кінцівками. Я трішки допоміг, бо в гончарстві є речі, які без рук не зробиш. Але решта виконав він. Любить казати: «Я не можу опустити руки, бо в мене їх нема. А ви не можете опускати руки, бо вони у вас є».

 

Наталя МОСТОВА