Гуцульські ватаги з трьох областей об’єдналися, щоб спільно працювати у сфері половинного господарства.

Перше урочисте засідання громадської організації «Асоціація ватагів та виробників сільськогосподарської продукції на полонинах Карпат» відбулося у Центрі етнокультурного туризму в селі Микуличин на Яремчанщині. Головував на зборах, на які з’їхалися гості з гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, місцевий історик та етнограф Юрій Боберський.

Хто такі ватаги?

Полонина – це безліса ділянка у високогір’ях Карпат. Ще здавна гуцули використовують цю територію для випасу худоби, щоб потім із молока виготовляти сири. Полонинське господарство має власний устрій та культуру. Тут у кожного свої обов’язки, що переросли в окремі професії: спузар – забезпечує вогонь, вівчар – пастух овець, бовгар – пастух корів. Ватагами ж називають відповідальних за процес сироваріння, який є чи не основною складовою діяльності господарства.

Голова громадської організації Юрій Боберський називає цих працівників феноменами, адже вони не лише виконують рутинну роботу, але й відіграють роль духовного наставника. «Ватаг – це унікальна людина, носій гуцульської культури. Він знає все про полонину, бо ця професія  передається з покоління в покоління», – зазначив він.

Власники таких угідь беруть полонини в оренду, щоб започаткувати свою справу. Варто зауважити, що така діяльність є сезонною. Вигін корів та овець на пасовиська відбувається масово – 26 травня. Пастуша ватага разом із худобою вирушає на полонину, де проведуть ціле літо – аж до свята Богородиці, 21 вересня. Головним їхнім завданням є догляд за тваринами та виготовлення унікальної молочної продукції за гуцульською традицією сироваріння, яку кожен ватаг тримає у таємниці.

Юрій Боберський зазначає, що полонинське господарство на вершинах Карпат стало відкриттям для цілого світу. «Від прадавніх часів це був спосіб виживання для мешканців гірських районів. Ці люди сформували свою окрему культуру, побудовану на сакральних традиціях ведення господарства», – розповів історик.

Стимул до об’єднання

За останні роки полонини стали нерентабельними і тепер втрачають свою популярність. Підтверджує це статистика обсягів заготівлі молока у згаданих трьох областях, де існують полонинні господарства: у 1995 році надої становили 2222 тисячі тонн молока, у 2014 – лише 1607 тисяч тонн.

В асоціації говорять і про інші проблеми: важкі умови праці, низький заробіток, відсутність доступу до ринку, незначна підтримка з боку держави. Власне, всі ці фактори й стали підставою для створення громадської організації, яка допомогла б згуртувати ватагів, вівчарів та їхніх симпатиків, щоб зберегти та відновити тваринництво і виробництво сільськогосподарської продукції на полонинах Карпат.

Ідея створити асоціацію ватагів належить першому заступнику голови Всеукраїнського товариства «Гуцульщина», голові Львівського осередку Василю Коржуку.

Він розповів, що разом із прикарпатським власником полонини Василем Яремчуком запропонував створити громадську організацію під час минулорічного Міжнародного гуцульського фестивалю, що проходив на Яремчанщині.

«Я корінний гуцул, який народився на схилах Чорногори. Провів багато років на полонині, тому знаю, якою нелегкою є ця праця. Гуцульських митців відзначають на різних фестивалях, а от професія ватага, яка передається спадково, від батька до сина, несправедливо забута і ніяк не вшановується. Тоді  й вирішив, що про виробників сільськогосподарської продукції на полонинах теж повинні почути», – сказав Василь Коржук.

Цікавим атрибутом асоціації ватагів є металеві гуцульські дзвони ручної роботи, виготовлені ковалями з Івано-Франківська та прикрашені шкіряним паском від косівського майстра. Вони символізують об’єднання, їх щороку вручатимуть кожному новому членові ради, який приєднається до цієї громадської організації.

Ситуація в районах

Ведення полонинського господарства притаманне усім карпатським гірським територіям. Однак в різних регіонах є місцеві особливості.

«На території Ясіні налічується до 40 полонин, і ми постійно стикаємося із труднощами. Дороги не розчищені, складна ситуація з мостами. Але найбільшою проблемою є те, що ніхто не хоче вівчарити. Саме тому ми зараз вивчаємо цю ситуацію, щоб якось вирішити це питання. У нас запланована поїздка в Румунію, де ми познайомимося із досвідом своїх колег, бо наразі ще не знаємо, як допомогти полонинським господарствам», – зазначив голова закарпатського селища Ясіня Едуард Зелінський.

Перший заступник голови Путильської райдержадміністрації (Чернівецька область) Михайло Ямницький зауважив, що в період 2013-2018 років виробники сільськогосподарської продукції майже не отримували допомоги від держави.

«Одержати дотацію на вівчарство зараз майже неможливо. Так, є закон про підтримку племінних господарств, але він вимагає сертифікат якості продукції, отримати який більшість власників полонин не зможуть, бо для цього в них повинно бути не менше 300 овець, а угіддя має пройти ряд санітарних перевірок», – сказав Михайло Ямницький.

Чиновник вважає, що продукти сироваріння, виготовлені на полонинських господарствах, є недооціненими.

«Раніше поголів’я корів у районі складало 40 тисяч, а зараз тільки 5 тисяч. Та попри те, що виробництво ведеться у невеликій кількості, ціна на продукцію занижена – вона має бути вищою. На такий товар завжди є попит, і наше завдання – визначити, хто буде купувати ці сири, знайти спільний ринок збуту», – зауважив представник Буковини.

План дій

Наразі громадська організація «Асоціація ватагів та виробників сільськогосподарської продукції на полонинах Карпат» налічує кілька десятків офіційних членів. Ватаги налаштовані активно працювати, щоб залучити до співпраці іноземних спонсорів.

Для координації діяльності було визначено кілька загальних завдань. Зокрема, кожен представник повинен окреслити проблеми конкретної полонини й визначити, що особисто він може зробити для їх вирішення. Також на полонинах планують відтворити родове дерево спадкоємності ватагів, передати унікальну історію кожного угіддя, яка приваблюватиме туристів.

Оскільки асоціація ватагів є молодою, то важливо перейняти досвід із проведення масштабних акцій. Для цього вони братимуть участь у різноманітних фестивалях, зокрема й міжнародних. Головним завданням залишається популяризація полонинського господарства.

Наталя ІВАНКІВ