Ці вибори якісь дивні. Ні, не химерними змінами до законодавства, а тим, що балотується безліч моїх знайомих. Справді, легше назвати тих знайомих, що не йдуть у вибори, аніж тих, що йдуть. Більшість із них – хороші люди, частину знаю як добрих фахівців, майстрів своєї справи. Чому кажу «більшість», а не «всі»? Та бо просто не знаю їх, меншість, так добре. Це теж можуть бути прекрасні люди та фахівці.

Я не належу до тих, хто, вчувши, що черговий знайомий буде балотуватися, хапається за серце, закочує очі і зітхає: от, мовляв, ще один. Ні, я подумки бажаю людині здійснити задумане і чесно та гарно працювати на благо громади. І при цьому не розчаруватися. Коли мене питають, чому я не йду у політику, не кажу пафосно, що я не вмію брехати і красти і от тому не йду (коли ми врешті позбудемося отих кліше, що політика – це найбільше зло та найбільший бруд?). Ні, я чесно кажу, що поки що не готова і не знаю, що корисного можу там зробити. Тобто я знаю, що мені робити як викладачці та письменниці, але як політикині – не дуже… От уявіть: вас запрошують в університет викладати, скажімо, вищу математику – та, зрештою, будь-що. Чи підете ви без відповідної освіти, практичного досвіду, елементарних знань? Сумніваюся. Якщо мені дають викладати нову дисципліну, я ретельно готуюся кілька місяців. Це елементарна відповідальність перед собою та студентами. Тому мені складно уявити, що можна ось так рвонути будь-куди без якоїсь попередньої підготовки, певного багажу знань. Але я захоплююся тими людьми, які наважуються, та їхньою сміливістю. Вірю, що ті, котрі не дуже готові були йти, потайки у перервах між перепощуванням котиків та рецептів народної медицини штудіюють наші закони та перечитують Конституцію.

Більшість з тієї меншості моїх знайомих, які не пішли у вибори, до речі, могли би реально зробити чимало класного, бо ж і так щодня це роблять. І роблять фахово, професійно. Чому вони не пішли? Жоден із них не пішов не тому, що ліньки, а тому, що його не помітили, не взяли, вдали, що такого не існує. Чому? То вже питання не до мене, а до партійних очільників.

Хтось раптом починає агресивно любити партію, до якої він тепер належить, і так само агресивно ненавидіти тих, хто не належить до його партії. То нічого, що в людини це вже може бути третя чи четверта партія. Хто ж це згадає? Хтось агресивно починає обіцяти багато всілякого хорошого. Причому чимало з цього можна робити і без мандата. І дивуєшся, чому ж така хороша людина не робила того всього до і що їй заважатиме це все робити після, навіть якщо вона не пройде.

Особливо мене лякає, що мою долю на сесіях міської чи обласної ради можуть вирішувати люди, які агресивно розсилають у Месенджері картинки з «масляною», проханнями передати світло душі і т.д. Так само, як і ті з моїх колишніх студентів, котрі не завжди були спроможні опанувати з першого разу ази університетської науки. Так само напружують люди, які не мають постійного заробітку, бо я реально за них хвилююся: на що вони житимуть? Політика – річ складна, виснажлива, і на громадських засадах довго не протягнеш. Треба ж щось їсти і пити, правда?

Коли дивлюся на серйозні фото деяких кандидаток і кандидатів, згадую їхні інстаграмні шалені сторіс, безграмотні дописи і… ні, не усміхаюся, бо хочеться плакати. І думаю: як добре, що їх ніхто нічого не питає, бо їм таки краще мовчати і мовчки йти на вибори.

Що з нами усіма буде? Не знаю… Хочу вірити, що хороші люди стануть хорошими політиками, хоча розумію, що з усіма цього не трапиться, а точніше – трапиться з одиницями. Хочу вірити, що ті, хто не пройде, але так рвався бути корисним для суспільства, таки почнуть такими бути і без депутатських крісел. Бо для того, щоб комусь допомогти, нагодувати песика, купити українську книжку, подати запит, вийти на протест, не потрібно ні мандатів, ні партійних прапорів. Хочу вірити, що гірше вже не буде, що оцей кандидатський масовий психоз – це найгірше, бо далі вже нема куди, але всі ми знаємо, що буде гірше, бо бути просто хорошою людиною, яка шле листи щастя і бажає всім своїм 5 тисячам друзів у Фейсбуці хорошого дня, – це трохи замало, якщо йдеться про долю міста чи області.