Недавно в Івано-Франківську за добу згоріло молоде життя. 15-річний школяр помер від менінгококової інфекції. Новина облетіла Україну дуже швидко. І мрія юнака-спортсмена стати зіркою, втілилася, на жаль, тільки посмертно.

У реанімацію на ногах

Все почалося 16 березня, коли у рідній для Арсена Тодоріва ЗОШ №19 проводили спортивні змагання. Хлопець втомився і сказав друзям, що гуляти не піде, а буде сидіти вдома. Хлопці пішли додому разом з ним. Мама подзвонила о 18 год., нагадала про день народження бабусі. Арсен відповів, що має гостей, тож вітати бабусю піде разом з нею на вихідних.

Сашко Колосовський разом з друзями був того вечора в Арсена вдома. «Ми сиділи в нього вдома, жартували, сміялись, але якось швидко його почало морозити, – розповідає хлопець. – Я і Вова пішли в аптеку, купили порошок від простуди, адже не знали, що це якась інфекція».

О 21.30 хлопці подзвонили мамі, яка була на роботі, повідомили, що Арсену погано. Дали йому ліки і зробили компрес. Температура спала. Вже о 21.55 мама була вдома. Вона подякувала хлопцям за допомогу, Арсен трохи віджартувався, всі посміялися і розійшлися.

За словами мами Арсена Алли Тодорів, після повернення з роботи вона поміряла сину температуру, було 38 градусів. «Я запропонувала викликати швидку, але Арсен сказав, що йому легше і він хоче поспати, – розповідає жінка. – Близько 2-ої ночі йому стало гірше, температура знову піднялася, його почало нудити. Я дала випити таблетку парацетамолу і багато води. Подумала, що це отруєння. Арсен далі заснув. Я була з ним цілу ніч, і його стан був нормальним».

Як розповідає сестра Арсена Христина Муравська, вранці мама побігла до сусідки, щоб викликати швидку допомогу, адже телефони забула на роботі, коли поспіхом збиралася до хворого сина. Поки швидка їхала, мама побачила, що в нього на руках почали тріскати судинки, ручки почали синіти. Він сказав, що почалися різкі болі голови та живота. Приїхала швидка, хлопця чимось вкололи. Хотіли дати ще один укол, але сказали, що краще вже у лікарні, бо ліки дуже болючі. Арсена привезли в лікарню о 9.40.

«Дитина сама, своїми ногами спустилася з другого поверху і зайшла в машину швидкої допомоги, – підкреслює Христина. – В інфекційній лікарні його зустрів лікар. І сказав: ти сам прийшов, то і сам йди в реанімацію. Потім його забрали в реанімацію і більше нікого туди не пускали».

Рідкісні ліки

Родичам дозволили залишатися на території лікарні, але що відбувалося з Арсеном, вони не знали. Лікарі повідомили, що через годину будуть результати і вони скажуть, що купити. Згодом лікар вийшов і сказав придбати «Стерофундин» та «Альбумін». Згодом сказали ще купити, як мінімум, два пакети плазми.

«В аптеці лікарні не було нічого з того, що потрібно, – акцентує Алла Тодорів. – Навіть плазми крові, яка була потрібна терміново. І головне, що нам навіть не сказали, де можна придбати ці ліки».

Чоловік Христини Богдан Здельник розповідає, що обійшов тоді десять аптек, втім ліків ніде не було. Фармацевти радили шукати їх в аптеках при лікарнях. Пізніше йому сказали, що «Альбумін» можна придбати на станції переливання крові.

«Альбумін» має термін придатності один місяць і коштує 600 грн., тому в простих аптеках його немає, – каже Богдан. – Коли я доходив до станції переливання крові, подзвонила Христя і сказала, що терміново треба дві упаковки плазми. Я побіг, дізнався ціну, зняв з карточки гроші – 1800 грн., потім купив необхідне, сів у таксі та приїхав у лікарню».

Об 11.30 Богдан привіз «Альбумін» та плазму, а «Стерофундину» не знайшов. Лише дізнався, що препарат треба замовляти і назавтра його привезуть із Дніпра. Богдан планував замовити, тож пішов перепитати, яке дозування потрібне.

«Згодом вийшов лікар і сказав, що у нашої дитини більше шансів померти, ніж вижити, ­– розповідає Христина. – Пульс впав на нуль, дихання частково зупинилося, і його підключили до апарату. А ліки, які купив Богдан, їм навіть не знадобилися. Мама одразу перепитала: якби вона викликала швидку, то чи можна було його врятувати? Лікар відповів, що так чи інакше його врятувати вони не могли. Він сказав це при свідках. Була я, мамина сестра, брат, друзі…»

О 14.30 родичам повідомили, що Арсена більше нема. Мовляв, смерть була блискавичною через таку форму захворювання. Рідні переконані, що лікар боровся, як міг, і до нього претензій немає жодних. Втім Христину непокоїть, що це були за ліки, які вони шукали, для чого вони? І якби вони все ж таки були в лікарні, то чи вижив би її брат? «Я задаюся питанням: чим вони його лікували, якщо ліків не було? – каже вона. – Кисневою маскою? Це при тому, що балон закінчувався»…

Христина та Богдан стверджують, що вони знають про випадки смертей інших дітей в інфекційній лікарні. І припускають, що, можливо, ходить якийсь вірус, а лікарі просто бояться про це повідомити? Або у медиків просто немає ліків, щоб лікувати такі хвороби?

 

Потяг одразу не спинити

Заввідділенням реанімації обласної клінічної інфекційної лікарні Андрій Кучер, який намагався врятувати того злощасного дня Арсена Тодоріва, розповідає «Галицькому кореспонденту», що про випадок вони дізналися ще від медиків швидкої допомоги. Тому були готові і мали всі невідкладні ліки.

«На випадок захворювань з такою інфекцією у нас є і плазма, і «Альбумін», – переконує медик. – Зазвичай – 1-2 флакони. Але побачивши стан хворого, ми передбачили, що буде треба більше, тому ми й сказали, що треба ще придбати. А щодо «Стерофундину», то це звичайний солевий розчин, який зараз активно впроваджують у нас, але в аптеках міста його ще немає».

За його словами, замість «Стерофундину» наші медики використовують «Рінгер». Хоча й вважається, що «Стерофундин» є одним з найкращих сольових розчинів.

Як акцентує доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб ІФНМУ Богдан Зубик, ці ліки даються для покращення реологічних властивостей крові. При хворобі відбувається порушення гемодинаміки, тож треба її покращити та зробити детоксикацію.

«Температура, головний біль і блювота – це головні ознаки менінгіту, – підкреслює він. – Головне, щоб батьки не займалися самолікуванням і не давали жарознижуючі засоби, поки не подивиться лікар. Чому не викликати швидку допомогу? Якщо температура 40, то навіть при звичайному ГРЗ сидіти вдома не можна. Адже від грипу теж вмирають, навіть частіше, ніж на війні».

А якщо з’явилася висипка, то, за словами Зубика, це вже катастрофа. І тут необхідна екстрена допомога. Тим більше, що у хлопця була блискавична форма захворювання. А в цьому випадку трапляється, що людина помирає вже через кілька годин від початку захворювання. «Ці висипання – це крововиливи в шкіру, в серце, у внутрішні органи, а найгірше у наднирники – органи, які відповідають за роботу серцево-судинної системи. Коли є масивний крововилив у наднирники, то, як правило, летальність 95%», – продовжує лікар.

Андрій Кучер стверджує, що стан Арсена Тодоріва був дуже тяжкий. Незважаючи на те, що хлопця почали лікувати, хвороба прогресувала. Хворий через дві години вже був на штучній підтримці серця і переведений на кероване дихання. А на тілі з’являлися нові крововиливи, які прогресували на очах.

«Якщо ви дали препарат чи ввели лікування, то це ще не означає, що хворобу спинили, – пояснює заввідділенням реанімації. – Щоб подіяли ліки, потрібен час. Це так, якби ви спиняли потяг. Ви можете натиснути на гальма, але його буде нести ще 500 метрів по інерції».

На запитання, чи могла мама врятувати Арсена, лікар знизує плечима. Мовляв, ніхто не може знати наперед. Втім, він вважає, що якби викликали швидку ще ввечері, то шанси вижити були б більші. «Ми ніколи не знаємо, що би було, – каже він. – Але при цій інфекції треба звертатися швидше, щоб мати більшу ймовірність».

 

Не зробити гірше

Медики переконують, що з менінгококовою інфекцією в інфекційній лікарні хворі лежать часто. За три тижні проліковано троє хворих – у Косові, Надвірній та Івано-Франківську. Заразитися цією хворобою можна повітряно-крапельним шляхом з близької відстані – до півметра. На одного хворого, як правило, є 100 людей-носіїв, в яких цей мікроорганізм живе. Вони не хворіють, але при близькому контакті можуть бути заразні.

Найбільша небезпека хвороби – у тому, що поки немає висипки, то діагноз не поставиш. Висипка створює некрози, які потім стають, ніби опіки. Бувають випадки, коли є настільки тяжкі некрози, що вони можуть закінчитися ампутацією пальців чи кінцівок. На Прикарпатті у 1980-х роках був випадок, коли студентці обидві ноги відрізали.

«Я батькам завжди розказую, що це смертельна хвороба. І прогноз ми не можемо давати, – каже Богдан Зубик. – Іноді буває, що й на третю добу діти вмирають. В Америці, у штаті Кентуккі, у 2012 р. був випадок, що з 200 хворих 20 померло. Тобто 10%. У нас, в Україні летальність теж висока. Десь 20% вмирає, здебільшого, коли є блискавична форма».

Слід зауважити, що 75% хворих на менінгіт – це діти до п’яти років. Втім хворіти можуть люди різного віку. У Косові якось помер хворий, що мав 72 роки… І, на жаль, є сумна статистика, згідно з якою, кожен 4-5 хворий в Україні помирає. Прикарпаття смерті теж не обходять. Торік, як пригадують лікарі, був один смертельний випадок у Косові, а позаторік померла 10-місячна дитина в Калуші.

«Ми кожен випадок аналізуємо, тому що хвороба вимагає уважного ставлення, – наголошує Андрій Кучер. – Після цього також обстежують всіх, хто був з ним у контакті. І якщо знаходять ще когось, в чиєму організмі живе вірус, то призначають лікування».

Відтак медики рекомендують: якщо температура піднімається раптово – негайно викликати швидку. І в жодному разі не застосовувати жарознижувальні препарати, адже вони іноді роблять ще гірше, ніж сама хвороба. Високою температурою медики називають понад 38,5 градусів – для малих дітей, і 39 – для старших.

«У нас сьогодні в комі лежить дитина, бо батьки в аптеці сказали: «Дайте таблетку», – розповідає Богдан Зубик. – А насправді дитині було вже таблеток забагато. Аптекар не має права, бачачи хворого, ставити діагноз чи продавати ліки. Але ж його завдання не вилікувати, а продати».

До речі, за словами медика, у світі є щеплення від цієї хвороби. Проте наші бактерії трохи інакші, ніж у цілому світі. Тому наразі ще гадають, використовувати цю вакцину в Україні чи ні.

І ще одна особливість. Як правило, на менінгококову інфекцію хворіють гарні (переважно повненькі та доглянуті) діти, які до того ні на що не хворіли. А от голих, босих і збідованих хвороба чомусь не зачіпає.

Дійсно, Арсен Тодорів, як підтверджує його сестра, майже не хворів, був повністю здоровим, півтора року ходив на бокс, купався на Водохреща…

Тетяна СОБОЛИК