Хтось без вагань викидає освячені речі на смітник, а хтось зберігає роками стоси церковної літератури, іконки, вервички та хрестики і не знає, що з ними робити.

Як правильно поводитися з релігійною атрибутикою, яка вже віджила своє, “Галицький кореспондент” запитав у отця Василя Гоголя, кандидата наук з богослов’я, доцента і завідувача кафедри богослов’я Івано-Франківської академії Івана Золотоустого.

– Отче Василю, як чинити з іконами, якщо людина хоче їх замінити, адже є випадки, коли їх просто викидають на смітник?

Якщо стара ікона є пошкодженою, найкраще би було її реставрувати, адже вона може таїти в собі мистецьку, а то й історичну цінність або бути, наприклад, родинною реліквією, що передавалася з покоління в покоління. Таким чином, це може бути навіть краще, аніж придбати нову. Також таку ікону можна віднести до храму і порадитися зі священником, що робити з нею далі.

В особливому випадку ікони можна спалювати, молячись при цьому – це не буде паплюженням освяченої речі. Попіл опісля варто закопати там, де не буде ступати людська нога (під хрестом, на подвір’ї храму чи під деревом).

Мусимо пам’ятати, що ікона є освяченою річчю, тим паче на ній зображений хтось зі святих, тому викидати її у смітник є гріхом.

– Як чинити з маленькими іконками, образками? Усі на полички розставити неможливо. Часто вони просто лежать десь у шухляді стола… Це допустимо?

Їх також можна спалити або заховати в якусь коробку. Часом тексти на звороті чи якийсь образок можуть стати натхненням до молитви. У часи Середньовіччя, та й пізніше, освячені речі складали у спеціальні ніші для зберігання. Це був жест пошани до освячених речей.

До речі, колись був звичай на парафіях: старі і знищені освячені речі приносили до гробаря. Він клав їх до нового гробу, і так вони були віддані землі належним чином.

Зберігати їх у шухляді не є гріхом чи жестом неповаги, але насамперед ікона є для того, щоб пошанувати того, хто на ній зображений.

– Коли попередні власники залишають у помешканні, яке продали, ікони чи іншу церковну атрибутику, що новим власникам робити з ними?

Часто трапляється таке, що при купівлі будинку або квартири нові мешканці виявляють залишені ікони. У такому випадку, як і в будь-якому іншому, не можна викидати ікони старих господарів. Ікона – це святиня, до неї потрібно ставитися з повагою. У тому, що ви їх залишите, немає нічого поганого. Але якщо ви сумніваєтеся через невідому вам історію їх перебування в будинку, ікони можна повторно освятити.

Ненові ікони з вашого будинку можна віднести у храм або комусь подарувати, якщо образи зберегли свій вигляд.

Багато хто помилково вважає, що дарувати і приймати образи з чужих рук не можна, але церквою вважається, що дарувати їх – хороша традиція. Ікона не може заподіяти вам шкоди, оскільки це священна річ.

Іноді в будинках залишаються старі вінчальні пари, ікони, які вручають молодим під час таїнства вінчання, або ікони ангелів-хранителів покійних родичів чи старих господарів будинку. Такі образи можна залишати у себе. Вінчальна пара зазвичай складається з ікони Ісуса Христа і Богородиці. Ці зображення святих можуть переходити від пари до пари або потрапити до самотньої людині, це допустимо. Ікона – це символ віри. Тому до неї слід ставитися з повагою і трепетом, а не як до предмета інтер’єру. І навіть якщо ви вирішили попрощатися зі старою іконою, зробити це потрібно за правилами, щоб не образити святого, лик якого зображений на іконі, і не нашкодити негожими діями собі.

– Де краще придбати новий образ? У церковній крамниці чи у людей на ринку?

Ікона – це мова про Бога, виражена у певній системі візуальних знаків. Вона, як богослов’я, вимагає духовного подвигу. Щодо ікони християнин не може поводитись нейтрально. Вона вимагає певного ставлення. Ікона – це початок діалогу, а діалог – це вже не що інше, як богослов’я, тому важливо, щоб ікона була правильною, тобто щоб були дотримані всі канонічні елементи.

Найкраще купувати ікони в церковних крамницях. Там точно не продадуть сумнівні зображення «народних святих», не канонізованих церквою.

– Як правильно утилізувати релігійну літературу, молитовники, Біблію?

Викидати чи здавати на макулатуру їх точно не слід. Їх можна спалити або зберігати у якійсь спеціальній коробці. Ці речі є святими, тому їх з легкістю можна й зберігати, бо вони навряд чи сильно заважатимуть.

– Поговорімо про натільні хрестики. Якщо він зносився, скажімо, і людина хоче новий, як бути?

Знаєте, окрім такого запитання, ще людей часто цікавить: “А що робити із знайденим хрестиком?”

Річ у тому, що хрест, як пише апостол Павло, – це сила Божа і людині від нього неможливо отримати будь-який негативний вплив, та й дуже важко якимось чином його осквернити. Тому хрестик, який ми десь могли знайти, швидше за все, людина просто загубила. Проте в народі існує повір’я, що ні в якому разі не можна носити знайдений хрестик, тому що ви будете все життя нести чужий хрест.

Однак у церкві дещо інші думки щодо цього. Якщо ви знайшли чийсь хрестик або ваш постарів, або є не дуже приємні спогади, то викидати його точно не варто. Якщо хрестик золотий чи срібний, ви можете віднести його в ювелірну майстерню, почистити, а після цього переплавити на якусь прикрасу, золоте кільце чи ланцюжок, або носити в очищеному вигляді. А якщо хрестик дерев’яний і він вже не може виконувати своїх функцій, то правильним рішенням тут буде прочитати над ним «Отче Наш», «Богородице Діво» чи іншу молитву і спалити його окремо від інших речей, при цьому попіл, що залишиться, висипати у місці, де його ніхто не буде топтати.

Так само можна вчинити і з вервичкою, яка, скажімо, розірвалася чи пошкодилася.

Якщо ж ви не хочете його присутності у себе, чи це подарунок від певної людини, і ви хочете скоріше про нього забути, то єдиним правильним варіантом утилізації такого хрестика є його пожертвування на церкву або ж храм. Дійсно, у храмах приймають старі хрестики і знайдені. Їх зазвичай очищають, переплавляють чи просто роздають бідним.

– І на завершення. Усі ми маємо вдома освячені свічки, вербу, воду… Як бути з ними? Як їх правильно, без шкоди для себе, утилізувати?

Освячені речі не можна викидати на смітник, вони мають бути утилізовані шляхетним способом. Усе, що горить (вербу, квіти, яєчну шкаралупу), потрібно спалити. І зробити це слід на благодатній землі – там, де щось росте, тобто на городі, у садку чи на клумбі. Так само непридатну свячену воду слід вилити у квіти чи якусь городину. Те ж, що не горить (розбитий гіпсовий хрест чи фігурка, наприклад), закопайте у землю. Але теж там, де земля благодатна, на якій щось росте – дерева, кущі, квіти.

Можна принести освячені речі до церкви. Люди, які там служать, вчинять з ними, як належить за християнськими законами. Наприклад, віск від свічок або поламані хрестики чи інші освячені речі слід віддати священникові, особливо, якщо спалити їх самому неможливо.

Немає жодних причин надмірно турбуватися долею свічного воску. Якщо вас щось особливо турбує, можете принести його до храму – там його перероблять на нові свічки або утилізують прийнятним способом. Також віск зі свічок приймають у церковних крамницях.

Записала Марія ЛУТЧИН