На початку жовтня відбулося засідання комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді Івано-Франківська збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства. Головував на ній заступник міського голови Зіновій Фітель. Під час засідання він відсунув жалюзі на вікнах і показав пальцем у напрямку “голубої церкви“: “Бачите отой третій поверх? То пам’ятка архітектури, а влада нічого зробити не може! ”

Мова йшла про будинок на вул. Шеремети, 2. Це двірська кам’яниця, збудована ще у XVIII столітті і реконструйована у 1910 році. Такі дані записані у Державному реєстрі пам’яток містобудування та архітектури місцевого значення Івано-Франківської області. Там цей будинок зареєстрований під охоронним номером 402-іф.

Якщо підійти ближче до будинку, стає зрозуміло, що третій поверх збудовано зовсім недавно. Та чи є на це відповідні документи?

Як виявилось, пам’ятка архітектури зараз на правах приватної власності належить ТзОВ “Спеціалізована механізована колона №618”, що зареєстрована у селі Тростянець на Снятинщині. Директором підприємства, яке офіційно займається промисловим і житловим будівництвом, є Микола Ладовський.

 

Давня історія

Ще у 2003 р. рішенням Івано-Франківської міської ради, у зв’язку “із набранням законної сили рішення Івано-Франківського місцевого суду від 27.08.2003 р.”, на будівлю №2 на вулиці Шеремети було визнано право комунальної власності. Цим рішенням депутати зобов’язали ЖЕО №9 взяти будівлю на баланс. Це означало, що пам’ятка архітектури має належати громаді Івано-Франківська.

Відтак аж у 2005 р. голова Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська листом звернувся до начальника Івано-Франківського ОБТІ, у якому просив оформити документи “на право власності територіальної громади міста Івано-Франківська в особі міської ради” на цю будівлю, посилаючись на рішення міськради дворічної давності.

Проте за кілька місяців до того суддя Господарського суду Івано-Франківської області Немировська іменем України задовольнила позов СПМК-618 і рішення Івано-Франківської міської ради від 2003 р. “Про визнання права комунальної власності будівлі на вул. Шеремети” визнала недійсним. Суддя зазначила, що однією з підстав для задоволення позову і визнання рішення міської ради недійсним є “невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт”.

Якщо не вдаватись у деталі, то виходить, що міська рада не мала права передавати кам’яницю у спільну власність жителів міста. Треба також зазначити, що на це рішення суду виконком міської ради навіть не подав апеляції.

Саме тому генеральний директор СПМК-618 Микола Ладовський через рік і собі написав лист начальнику ОБТІ. Він повідомив, що Господарський суд скасував рішення міської ради, і з посиланням на розпорядження міського голови №492-р попросив поновити право власності на будинок в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно. До листа пан Ладовський додав і витяг із розпорядження міського голови, яке, до речі, датоване тим самим днем, що й лист в ОБТІ.

Сусідські війни

З 2003 р. тягнеться скандальна історія не лише мурованої кам’яниці, а й її власника Миколи Ладовського та його сусіда, підприємця Романа Матковського.

Тоді ще Матковський запідозрив щось неладне і подав запит в управління архітектури і містобудування про те, чи законно його сусід встановлює вікна у пам’ятці архітектури. Йому відповіли, що “дані про облаштування вікон будинку на вул. Шеремети, 2 на стіні, яка межує з павільйоном “Меблі”, відсутні”. Саме ця стіна тривожила Матковського, бо він є директором торгово-комерційної фірми “Меблі”.

У 2006 р. Матковський звернувся до головного архітектора Івано-Франківська Володимира Ідака. Просив “встановити законність облаштованих у нічний час дверей” на територію, яка належить його підприємству. І навіть додав копію схеми державного акту.

Після цього начальник Івано-Франківської міської інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Олег Озарко підписав припис, у якому рекомендував Ладовському “провести закладку дверного прорізу” і повернути фасад будинку до попереднього вигляду. У випадку невиконання припису директора СПМК-618 попередили про притягнення до адміністративної відповідальності.

Про складення припису Управління архітектури і містобудування повідомило й ініціатора перевірки Матковського.

 

Третій поверх…

Черговий виток ця справа набрала вже 2015 року. Влітку Роман Матковський знову попросив департамент містобудування та архітектури перевірити законність будівельних робіт на вул. Шеремети, 2.

“Ладовський почав це все розбудовувати, він забудував двір і надбудував ще один поверх. Але ж це пам’ятка архітектури! Саме тому я знову дав запит до влади”, – розповідає підприємець.

Його запит до влади таки дійшов. Департамент містобудування та архітектури заявив, що “рішення виконавчого комітету міської ради про надання дозволу фірмі СПМК-618 на виконання будівельних робіт за вказаною адресою не приймались, а також містобудівні умови та обмеження з цього приводу не надавались”. Фактично, департамент умив руки і перенаправив звернення відділу з питань охорони культурної спадщини та обласному управлінню ДАБІ.

В облуправлінні держархбудінспекції запевнили, що з метою перевірки “посадовою особою здійснено виїзд на місце”. Було встановлено, що декларація про початок будівельних робіт зареєстрована у тому ж ДАБІ, і видана вона на “капітальний ремонт шатрового даху”. Згідно з висновком, подані в декларації дані “відповідають робочому проекту”. “Посадова особа” відхилень від робочого проекту під час виконання будівельних робіт не виявила, що своїм підписом засвідчив начальник управління Ігор Мусіловський.

Проте є ще одна цікава деталь: засідання згаданої на початку статті комісії відбулося 2 жовтня. Саме того дня заступник міського голови показав пальцем на “третій поверх”. А відповідь управління ДАБІ датована 30 вересня. Варіантів два: або “зайвий” поверх збудували і накрили за тих кілька днів, або щось тут нечисто.

“Та який там “шатровий дах”?! То хіба сліпий не побачить того третього поверху. Там надбудований третій поверх, і ніякий то не “шатровий дах”. Мусіловський куплений”, – обурюється Роман Матковський.

“Якийсь час ми контролювали процес реставрації. Так, на тому будинку дійсно прогнив дах і там були проблеми. Але з часом ми стали безсилі”, – розповідає Ігор Панчишин, начальник міськвідділу з питань охорони культурної спадщини.

Він підтвердив, що будинок на вул. Шеремети, 2 є пам’яткою архітектури і охороняється законом, і констатував, що реконструкція даху дійсно переросла у надбудову. “Ми знаємо, що ніхто ніякі дозволи на те не давав. Саме тому ми зараз збираємо пакет документів і подаємо їх у прокуратуру”, – запевнив Панчишин.

Проте облуправління ДАБІ має свою думку. “Ми дали офіційну відповідь, там все сказано”, – заявив Михайло Ткачук, заступник начальника управління. Він запевнив, що будівельні роботи ведуться без порушень, на будинку відновлюють шатровий дах, а сам будинок уже не охороняється законом. “Ми маємо довідку, що будинок на вулиці Шеремети, 2 не є пам’яткою архітектури і знятий з реєстру”, – відрубав Ткачук.

“Відколи це управління ДАБІ вирішує, який будинок є пам’яткою архітектури, а який ні? – дивується головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар. – Якщо там видно якусь надбудову чи вікна, то це є втручання у зовнішній вигляд архітектурної пам’ятки. Незаконне втручання! Ніяких документів ми не давали, і я повністю підтримую позицію Панчишина”.

Головний архітектор додав, що якщо будинок є у переліку пам’яток на сайті департаменту, то він точно є пам’яткою архітектурної спадщини. Виявилось, що двірська кам’яниця на вул. Шеремети, 2 таки є на сайті департаменту. Невже заступник начальника облуправління ДАБІ Михайло Ткачук про довідку злукавив?

…чи шатровий дах?

“Зіновій Фітель до цього будинку не має жодного стосунку і не мав би мати ніколи. Чому його це цікавить, я не знаю. Я як юрист вважаю, що міська влада проявляє певні корупційні дії стосовно цього будинку. Я так кажу і не боюсь, маю один лист, підписаний саме Фітелем”, – парирує директор СПМК-618 Микола Ладовський.

Він переконує, що будинок, навколо якого зчинився галас, ніколи не належав громаді міста. “На початку 80-х років будинок був викуплений за 76 тисяч, які були сплачені міській раді. Але до влади прийшов Зіновій Шкутяк і почав робити схеми, аби забрати будинок до міста. Коли я показав документи, що влада не має відношення до цього будинку, почались судові справи, організовані міською радою”, – розповідає директор.

Ладовський хоче, аби “після десяти років судових слухань влада заспокоїлась”. “Я міг вирішити питання у такий спосіб, як вирішує більшість, але я сказав: “Я хабарів не даю. Нікому! Тим більше гнилій владі, яка дивиться у кишені підприємців”, – наголосив він.

Директор СПМК-618 стверджує, що цей будинок уже не занесений до реєстру пам’яток: “Так кажуть. Закон каже”. Також він вважає, що відділ з питань охорони культурної спадщини непотрібний. “От гляньте, при міській раді утворений орган, але він не наділений повноваженнями. ОДА не передала йому жодних повноважень”, – каже Ладовський, додаючи, що він не розуміє, чому громада міста платить зарплату “людям, які не мають функцій”.

“Мої дії просто не підходять одному чоловіку, моєму сусіду, – роз’яснює  директор. – Я 15 років вимагаю відремонтувати пам’ятку, поки вона не почала серйозно занепадати. Той чоловік збудував будинок без жодних документів. Хто давав дозвіл приєднатися до пам’ятки архітектури?! Я не дам забудувати інсоляційний дворик”.

Микола Ладовський каже, що у проекті реконструкції заплановано монолітний пояс, тому дах виведений в одну лінію. “Хочу сказати більше: при реконструкції у 1986 році, згідно з проектом, мав бути саме такий дах, як його зробили зараз. В одній точці дах піднятий лише на 30 сантиметрів, то для монолітного поясу. З іншого боку, звичайно, піднято трохи більше, але не вище, аніж нульовий рівень поясу”, – запевняє він.

“Рішення, яке прийняв суд про замурування “незаконно” встановлених вікон, вважаю повністю проплаченим, – додає директор СПМК-618. – Хто може прорізати вісім вікон і поставити перемички? Приходить виконавча служба і замуровує вісім вікон у пам’ятці. То тоді сусіда не боліла голова?”

За його словами, Зіновій Фітель “мав би радуватися, що той Микола дає гроші і накриває пам’ятку, аби не розсипалася і аби її зберегти”.

Все нібито логічно, але виникає риторичне запитання: якщо будинок на вул. Шеремети, 2 і справді вже не охороняється законом, то чому Микола Ладовський і далі наголошує, що “накриває пам’ятку”?

Микола ГУРАК