Водій, художник, музикант, боксер і незламний християнин, який зараз живе на Косівщині. Іван Максилевич настільки багатогранний, що його особистість однозначно замала для рубрики «Культ особи». Чоловік і сам зізнається – не перестає щодня дякувати Богові за те, що дав йому так багато талантів.

Найдужче 48-літній прикарпатець завжди любив малювати. Був такий період життя, що він на цьому навіть гроші заробляв – малював масштабні картини на цілу стіну. Причому ніколи і ніде не вчився цій справі – само йшло від серця.

А одного разу Іван ризикнув і спробував творити картини декоративними штукатурками, і все в рельєфі. Каже, що тут головне мати розвинену уяву. Художник показує світлини своїх робіт. Кожна з них виблискує яскравими барвами. На багатьох зображені маки – автор любить цю квітку. «Це енергетична квітка. Чорний із червоним кольори роблять її потужною. Як наш бандерівський прапор», – усміхається чоловік.

Найперше вражає карта світу висотою 2,6 м і довжиною 5 м, над якою він працював протягом місяця. Всі вершини виліплені відповідно до справжніх пропорцій, але в зменшеному вигляді. Наприклад, гора Джомолунгма має висоту 8848 м, а на карті – 8 см. Чудовий спосіб із задоволенням вивчати географію – Іван створював цю карту на замовлення в дитячу кімнату.

Вартість таких картин немала, адже робота потребує філігранного підходу і багато часу. Власної майстерні Іван не має, зазвичай творить у підвалі свого дому. Перед початком роботи завжди молиться. Каже, що для нього це не ритуал, а буденність.

Однак, як розповідає митець, більшою мірою процес створення картини залежить від… людини, для якої вона буде робитися. Буває так, що йде дуже довго і дуже складно. Бо енергетика замовника важка. Іван це одразу відчуває: «Щоб намалювати гарну картину, потрібно, перш за все, бодай трохи осягнути сутність майбутнього власника. Це можна зробити тільки серцем, пропустити крізь себе. Принаймні я працюю саме так».

Навіть якщо художника просять точно відтворити певний малюнок чи фотографію, він усе одно буде імпровізувати й одразу про це попереджає.

Якось один мисливець захотів, аби Іван намалював йому оленя в лісі, який доживає останні миті під дулом рушниці. Прикарпатець, не вагаючись, відповів: «Я настільки люблю тварин і природу, що моє серце не здатне таке сотворити. Вішати в хаті зображення вбитих звірів – навівати неправильну енергетику вдома. Давай домовимося так: я малюю для тебе те, що сам побачу, а ти вже вирішиш, чи купувати завершену картину». Замовник погодився. Художник таки намалював оленя, але живого. Рогатий красень стоїть посеред лісу і сміливо дивиться просто у вічі, наче промовляючи: «Я тут господар!». Картина сподобалася мисливцю.

До речі, Іван Максилевич – ще той шукач пригод та… істинних знань. Кілька років тому на велосипеді підкорив Румунію, Болгарію, Туреччину і нарешті Грецію, аби дістатися до омріяної Святої гори на Афоні. За 25 днів подолав 3000 км. Паломницьку мандрівку планував аж два роки. Все ніяк не вдавалося: то ногу підвернув, то друг у біду потрапив… Але Іван переконаний – все в житті відбувається вчасно.

Що стало поштовхом для паломницького задуму? Зовсім не хвороба чи негаразди, як це часто буває. Іван запевняє, що відчув нестримне бажання помолитися на благословенній землі, прагнення внутрішніх змін. «Так зміцнюється істинна віра», – каже він.

«Один афонський монах мене запитав, у чому сенс життя, – ділиться чоловік. – Кожен начебто знає відповідь: дім побудувати, дітей виховати, кар’єрного успіху досягнути, лишити по собі добру пам’ять тощо. Однак сенс буття зовсім не в цьому. Головною лишається любов до Бога. Якби було інакше, то людина би змогла забрати на той світ усе, що для неї важливе. Тому життєві цінності не в модному телефоні, великій хаті чи грошах. Після Афону я це остаточно усвідомив».

Наталя МОСТОВА