Світоглядно схожі історичні постаті творять синергію, що дає додаткові потужності Україні пережити виклики часу. Цього року виповнюється 130 років з дня смерті Юліана Целевича та 20 років з моменту, коли покинув цей світ дослідник, прикарпатський краєзнавець, публіцист, історик та літератор Іван Скрипник.

Юліан Целевич (1843-1892) був культурно-громадським сподвижником українського духовного відродження другої половини ХІХ століття, головою Наукового товариства імені Шевченка. Іван Скрипник (1930-2002) вперше перевидав працю Целевича «Історію Скиту Манявського» (1887).

Історико-творчий доробок Івана Скрипника давав нове бачення в усвідомленні етнографічних та документальних, публіцистичних та літера-турних  праць Івана Франка, Гната Хоткевича, Йова Княгиницького, Леся Мартовича, Захарія Копистенського, Володимира Січинського, Антіна Могильницького, Якова Головацького, Івана Вагилевича, Сидора Воробкевича, Івана Огієнка, Василя Мельника-Лімниченка, Юрія Липи, Миколи Бутовича, Івана Белебехи, Симеона Лукача, Богдана Лепкого.

Тому, як шана світлій пам’яті Івана Скрипника, для розуміння стилю автора – витяг зі збережених матеріалів його статті «Призабуті імена» про Юліана Целевича (Громадсько-політичний часопис «Вперед», 1991). А наше завдання, словами автора: «Знати, щоб збагнути».   

Люблячому батьку

від доньки, Наталії Павлюк

Призабуті імена. Юліан Целевич

Юліан Андрійович Целевич (23.03.1843 р. – 24.12.1892 р.) – видатний український історик і педагог – найбільший дослідник історії православного чоловічого монастиря – Скиту Манявського, автор розвідок про опришків (в книзі «Розвідки про народні рухи на Україні – Русі в ХVIII столітті» – Львів, 1897 р.).

Невже його діяльність невідома? Але ж ні! В «Українському календарі пам’ятних дат» на 1991 рік, виданому Івано-Франківським облполіграфвидавом (упорядники П.Арсенич та В. Полєк) читаємо: «У календарі зафіксовані круглі дати, що припадають на 1991 рік, та деякі інші найважливіші загальноукраїнські дати. Тут наводяться також дати народження і смерті наших земляків, які внесли свою творчу лепту у скарбницю української культури, або ж тих видатних людей, творчість яких пов’язана з Прикарпаттям». І далі… «В окремих випадках, крім біографічних фактів, додається найдоступніша література – видання творів чи досліджень про них».

Можемо лише пошкодувати, що для Ю.Целевича знайшлося лише кілька рядків: «23.03.1843. Народився у с. Павлівка, біля Станіслава. Юліан Целевич, український історик, педагог. Автор  розвідок про Манявський Скит, опришків. Помер 24 грудня 1892 року».

Думається, є необхідність заповнити цю значну прогалину. 1887 року у Львові видано роботу Целевича «Історія Скиту Манявського від його заснування аж до приступлення Львівської єпархії  до Унії 1611-1700 рр.» обсягом 136 с., в якій автор опирався на цілий ряд джерел. В 1868 р. вийшло в світ дослідження Целевича «Дещо про населення Угорської України і про унію православної церкви угорських русинів з Римом». Пізніше Ю.Целевич опублікував праці «Облога м. Львова 1672 року» (1883), «Перехід козаків через Покуття до Молдавії у 1739 році» (1885), «Про Олексу Довбуша, його попередників і послідовників» (1882), «Пригода після нападу татарського в 1676 р.» (1886). «Дещо про Скит Манявський і усне передання про його знесення», «Павло Полуботок – наказний гетьман України», «Дальші вісті про опришків» (1890), «Вовкулаки» (1891), «Нарис історії австро-угорської монархії» (1891), «Учебник всемирной історії для вищих шкіл» (1893).

Протягом свого короткого життя Юліан Целевич вів активну громадську роботу: був членом «Просвіти» з самого початку її заснування, членом Педагогічного товариства у Львові, комісії для руських шкіл, очолював товариство «Січ», брав участь в роботі Народної Ради, незадовго до своєї смерті очолив товариство імені Шевченка.

Хочеться щиро подякувати людям, які докладають зусиль для того, щоб імена наших предків не канули в Лету, і звернутися до всіх громадян України: вивчайте свою історію, бо той народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього.

Іван Скрипник,

Старший науковий працівник «Скиту Манявського»