В Івано-Франківську періодично з’являються люди, що керуючись різними мотивами, організовують дискусії на користь повернення чи культивування старої назви міста – Станиславів. Причинами таких ініціатив є: 1) спроби через скандальні заяви привернути до себе увагу громадськості; 2) прагнення сподобатися потенційним чи реальним польським партнерам; 3) запаморочення від колоніального спадку – «ми не спроможні бути такими європейцями як за Австрії чи Польщі» та ілюзія, що перейменування міста в Станиславів автоматично змінить на краще ситуацію в місті.

Подібні ініціативи через невігластво чи свідоме ігнорування не беруть до уваги історичної складової питання. Задля припинення інсинуацій на тему Станиславова хотілося б зауважити:

• Міфологізація Станиславова є частиною міфу про «добру стареньку бабцю Австрію», що утворився на фоні військових лихоліть ХХ століття як згадка про мирний розвиток краю в складі Австро-Угорщини. Крім того, в останній час окремі культурні діячі активно популяризують родину Потоцьких як батьків-засновників міста. Однак ми не повинні забувати, що Потоцькі розглядали населення краю лише як складову власних маєтків, і по лінії протистояння українського козацтва і Речі Посполитої вони були не на українському боці. Так само і за Австро-Угорщини Галичина залишалася найбіднішою провінцією імперії, таким собі «австрійським Сибіром». До того ж, історичну пам’ять потрібно зберігати, але неможливо та і не потрібно відновлювати Станиславів ХVІІІ чи ХІХ століття.
• Наше місто назване в честь Івана Франка, чия творча спадщина і сьогодні зберігає особливу актуальність, а його постать назавжди зайняла одне з найпочесніших місць у пантеоні світочів українського духу. Саме тому пропонувати перейменувати Івано-Франківськ можна було б хіба після перейменування американцями міста Вашингтона.
• Наголошування на якійсь «золотій епосі» в розвитку міста є ознакою меншовартості ідеологів таких міфів і мало чим відрізняються від підходів адептів «Русского міра» на сході та півдні України (лише імперії інші). Ми повинні вийти з-під впливу колишніх метрополій і навчитися опиратися лише на власні сили.
• Акцентування на досягненнях міста польського періоду добавляють ваги реакційним польським політикам, які використовують сьогоднішню політико-економічну слабкість України для знищення місць української історичної пам’яті на Закерзонні та розгортання чергових претензій на «східні креси». Сьогодні мало хто з українців знає, що столиця Словаччини до 1919 р. називалася не Братислава, а Пресбург, і в відсотковому відношенні словаки серед міщан становили не переважну більшість. Але перейменування міста стало свідченням позбавлення його колоніального спадку.

І хоча наше місто отримало нове ім’я в часи радянського тоталітаризму, але воно відобразило фундаментальні зміни в міській архітектоніці, і вже наше завдання зробити його процвітаючим, що стане проявом і самодостатності, й успішності кожного з івано-франківців.