Мерські вибори у Франківську продовжують дивувати. Перемога «свободівця» Руслана Марцінківа викликає безліч запитань. Головне з них – чому люди повірили більше цьому ще дуже молодому політику, ніж досвідченому кандидату від БПП «Солідарність», господарнику Ігорю Насалику?

 

Пошук більшого зла

Три тижні тому в Україні відбулися місцеві вибори. Тоді ж у другий тур вийшли Ігор Насалик та Руслан Марцінків. А за бортом мерських виборів залишилися ставленик Коломойського Олександр Шевченко та чинний міський голова Віктор Анушкевичус. Останній на третю каденцію наче й не рвався. Його метою, очевидно, було не так стати очільником Івано-Франківська втретє, як не пустити в це крісло Шевченка. Бо якби він інакше розставляв пріоритети, то міг би таки потрапити у фінал виборчих перегонів.

Пішов з посади Анушкевичус не з високо піднятою головою. А, навпаки, негідно, як на людину, яка керувала обласним центром два терміни поспіль. І здивувало франківців не тільки безпідставне звільнення керівника КП «Івано-Франківськводоекотехпром» Миколи Саєвича, а й безпідставне розтринькування бюджетних коштів. Саме відповідно до його розпорядження було витрачено 1 млн. грн. з міського бюджету на матеріальну допомогу керівнику міського управління культури Мирославу Петрику та депутатам міської ради Роману Микулі та Ярославу Бачкуру.

Так, Віктор Анушкевичус, наробивши насамкінець немало «добрих» справ, вирішив напередодні другого туру виборів підтримати Ігоря Насалика. А чи не пішла та підтримка в «мінус» кандидату? Слід задуматися.

Хто ще завадив Насаликовій перемозі? Очевидно, четвертий гравець. Хто би подумав, що неофіційний лідер «УКРОПу» відіграє у цьому вирішальну роль. Ще три тижні тому жодна людина у Франківську, яка хоч трохи цікавиться політикою, і припустити не могла, що саме Шевченко (точніше, той, хто за ним – Коломойський) додасть Марцінківу тих кілька необхідних відсотків до перемоги. Так-так, саме Шевченко – перший номер у місцевому списку партії, представники якої йшли на вибори під гаслом «Йду виганяти «Сволоту» з міської ради»…

Що змінилося? Невже пріоритети? Команда «УКРОПу» побачила у провладному Насалику більше зла, ніж у простачку Марцінківу? А, може, «УКРОП», «Батьківщина» та «Свобода» об’єднали сили, щоб завадити президентові Петру Порошенку отримати владу над містом? Як кажуть, мета виправдовує засоби. І щоб  перемогти спільного сильного ворога, дрібні партії змогли переступити спільну ненависть. Що тут скажеш?.. Політики!

Увага київського бомонду

Виглядало, що для Порошенка це питання було принциповим. Вибори в обласному центрі Прикарпаття будь-що мав виграти ставленик «БПП «Солідарність». Саме тому на початку вересня депутат обласної ради Петро Шкутяк, який їздив до столиці на погодження кандидатів, отримав відмову. У Києві сказали, що у Шкутяка не вистачить сил, аби подужати Шевченка, відтак там знайшли іншу кандидатуру – досвідченого політичного гравця Ігоря Насалика.

Через його харизму, інтелект та здатність викликати довіру Насалику повірили. І, працюючи в місті на виборах трохи більше місяця, він зміг не тільки стати першим серед претендентів, які боролися за мерське крісло, а й не пустити у другий тур Шевченка. Половина справи була зроблена. Тепер треба було тільки дотискати свою перемогу. І робити це мудро. І Насалик це робив.

Він не тільки обіцяв людям те, що їх найбільше цікавить, а й пробував уже вести переговори з Верховною Радою, щоб вирішувати якісь питання. Крім того, кандидат відмежувався від пропрезидентського бренду. З усієї агітаційної продукції Насалика в останні тижні просто зникла «Солідарність». Хтозна, може, якби так само зникли і його ВІП-агітатори, то він би й став міським головою, адже люди у нас голосують за «Свободу» здебільшого тільки тоді, коли бачать загрозу в особі олігархів. Натомість пропрезидентський кандидат отримував так багато уваги від київського бомонду, що в якийсь момент здалося, що вони таки знущаються.

Нагадаємо, ще перед першим туром свою підтримку Ігорю Насалику засвідчив сам Петро Порошенко, який під час візиту до Івано-Франківська заявив, що завдяки спільним діям групи депутатів від Івано-Франківщини, зокрема Насалика, з державного бюджету в область спрямували півмільярда гривень на будівництво доріг.

«У важкому воєнному 2015 році Франківщина отримала на дороги в чотири рази більше, ніж за два попередні роки разом. Більше 520 мільйонів виділив державний бюджет завдяки депутатам від Франківщини, які вчасно підписали зміни до закону про бюджет, уряд їх підтримав, а президент підписав і дав відповідні позиції», − заявив Порошенко.

А перед другим туром Івано-Франківськ відвідали голова Верховної Ради Володимир Гройсман та голова Одеської ОДА (екс-президент Грузії) Міхеїл Саакашвілі. Обидва, звісно, заперечували, що приїхали агітувати за Насалика, але переконати у зворотному не змогли. Особливо, якщо зважати на те, що обох бачили в місті в компанії з Насаликом.

«Насалик – якісний господарник, – казав Гройсман, – людина, яка є лобістом місцевого самоврядування в Україні». Слід зауважити, що до Франківська спікер парламенту приїхав не сам, а разом з представниками бюджетного комітету Верховної Ради. Тут нардепи говорили про немалі гроші для Прикарпаття: на будівництво моста, утеплення будинків та реставрацію Палацу Потоцьких. На все про все – 330 млн. грн. з держбюджету. Та, зауважимо, яке б рішення не приймав комітет, гроші все ж має виділити Верховна Рада. А, отже, чи побачимо ми їх – велике питання.

Саакашвілі Насалика не згадував. Хоч і почав свою зустріч з того, що приїхав не як ВІП-агітатор, а щоб обговорити проблеми, які є в країні, та їх вирішення. Одеський губернатор, покритикувавши уряд Арсенія Яценюка, запевнив, що скоро в Україні почнуться серйозні реформи і в недалекому майбутньому вона стане однією з найуспішніших країн Європи. Ну, що ж, чекаємо не дочекаємося…

 

«Свободу» не спинити

І, нарешті, про Руслана Марцінківа та його команду. Їх підтримали політичні вороги, але вони не засмутилися. Чому?.. Бо просто хотіли перемогти за будь-яку ціну і ще на кілька років залишитися при владі в місті. Тому що є напрацювання, домовленості і плани на… міський бюджет. Йти з міста – це йти безповоротно, а на це команда ще вчора недосвідчених «свободівців», які почали минулу каденцію з того, що розмальовували каналізаційні люки, а дійшли до того, що стали директорами (або власниками) комунальних чи приватних підприємств і тепер добре знають, як освоювати бюджетні кошти, зовсім не погоджувалася.

Треба було обіцяти – свободівський кандидат обіцяв. І обіцяв, наче з переляку, ті  речі, які навряд чи зможе виконати. Наприклад, «ліквідувати більшість кабінетів чиновників, а ті, що залишаться, зробити повністю контрольованими через прозорі двері», «скоротити всі реєстраційні та дозвільні процедури», «збільшити зелені зони міста щонайменше вдвічі», «не допустити виникнення незаконних забудов та самобудів».

Є обіцянки й більш реальні: «масове влаштування пандусів», «звільнити центр від автотранспорту, крім спеціалізованого, маршрутного та таксі», «улаштувати в центральній частині міста підземні сміттєві майданчики, забезпечити роздільне збирання сміття», але втілити їх теж нелегко.

А треба було об’єднати сили з супротивниками – Марцінків і це безпроблемно зробив. Напевне, тому, що – чистий політик, без домішку виробничника, господарника чи хоча б виконавця. Він вміє не тільки обіцяти, а й вірити своїм обіцянкам. А потім буде вірити у причини, які обов’язково знайде, щоб їх не виконувати. Як це, зокрема, сталося з обіцянкою обирати начальників жеків на виборах серед мешканців.

Наприклад, на запитання «Чому в місті й далі є самобуди?» він завжди зможе відповісти, що винна у цьому інспекція Держархбудконтролю. А коли виборець спитає, де обіцяні підземні сміттєві майданчики, він скаже, що це надто дорогий і тривалий процес і зробити це він зможе тільки у наступній каденції.

 

Війна за владу триває

Отже, маємо не тільки нового міського голову, а й імовірну більшість у міськраді: 14 депутатів від «Свободи», четверо від «Батьківщини» і шестеро від «УКРОПу». Разом – 24 із 42-х обранців. Є навіть запас у два депутати, і на перший час цього мало б вистачити. А далі – завжди є можливість ситуативно вплинути на якогось бюджетника або забудівника.

І головне запитання, яке варто поставити у цій статті: для чого об’єдналися «Свобода», «Батьківщина» та «УКРОП»? Чи не для того, щоб підготувати ґрунт для Ігоря Коломойського на Прикарпатті? Наразі виглядає, що битву за Івано-Франківськ Коломойський виграв і час зустрічати його з хлібом-сіллю.

Або ж слід чекати на зміну голови ОДА. Чутки про те, що Ігор Насалик стане новим очільником області, знову поширилися Прикарпаттям. Оскільки такі чутки ширяться містом вже зо 12 років, то вірити їм можна тільки частково.

«Сподіваюсь, що вибір 15 листопада піде на користь місту, яке ми любимо. Я вітаю Руслана Марцінківа з перемогою і бажаю, щоб за час його праці міським головою були виконані всі ті реформи і впроваджені всі ті ініціативи, яких потребує і на яких наполягає громада», – написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» Ігор Насалик.

Так чи інакше, після кардинальної зміни очільника міста слід чекати на зміни в керівництві області. І на бажання пропрезидентських партій не допустити «свободівця» на посаду голови обласної ради. Але чи вдасться?

Тетяна СОБОЛИК