Екскурсію створили учасники тижневого воркшопу «Івано-Франківськ злітає» та кураторка, антрополог Анна Балаж (Угорщина). Екскурсії безкоштовні. О 12.00 та 19.00 — україномовний супровід, а о 17.00 — англомовний. Тривалість одного туру — до 1, 5 години.
Під час екскурсії усі охочі зможуть дізнатися про забуту історію Івано-Франківського міжнародного аеропорту, про потаємні частини будівлі та про зв’язок між Івано-Франківськом та зовнішнім світом.
Анна Балаж розповіла, що головна ціль проекту – дослідити історію міста та його розвиток. Оскільки в країні відбувається трансформація, то саме цей об’єкт може бути цікавим. Під час дослідження вони намагалися дослідити значення аеропорту як символу. Над ним працювала ціла команда в якій були і студенти, і науковці, тому бачення різнопланове.
Представник команди Ірина зазначила, що аеропорт – це місце, де поєднується минуле, сучасне і майбутнє.
Аеропорт працює з 1940 року, проте центральна будівля працює з 80-х років. У 70-80 роки тут були навіть міжобласні польоти на Жабє, Косів, Коломию. Було багато польотів на Росію, туди подорожували часто працівники у відрядження. Оскільки Львів був переповнений, то наш аеропорт приймав пасажирів, як запасний.
У 1992 році аеропорт отримав статус міжнародного. У 90-ті роки тут було багато приватних рейсів.
Фонтан показує знак безкінечності, проте вмикали його тільки 2-3 рази за останні роки, коли приїжджали важливі делегації.
Світло за спиною особливе. Ти не йдеш йому назустріч, воно не сліпить тобі очей, воно позаду тебе. Від нього можна втекти, а можна залишитися із ним і уявляти, як воно зручно розташовується на плечі, немов янгол. Малярство Федора Матейчука саме про це, як і виставка його пам’яті. Світло, що розливається між деревами, квітами, будівлями, між
Війна не просто увійшла в наше життя. Вона, на жаль, стала ним. Нахабно залізши в кожну домівку, у кожну душу. І як я не намагаюся відокремити її від своїх звичних справ, як не пробую виділити їй окреме місце, вона все одно вже в усьому назавжди. Кожного дня вона безжально руйнує світи, які я будувала не
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного