Екскурсію створили учасники тижневого воркшопу «Івано-Франківськ злітає» та кураторка, антрополог Анна Балаж (Угорщина). Екскурсії безкоштовні. О 12.00 та 19.00 — україномовний супровід, а о 17.00 — англомовний. Тривалість одного туру — до 1, 5 години.
Під час екскурсії усі охочі зможуть дізнатися про забуту історію Івано-Франківського міжнародного аеропорту, про потаємні частини будівлі та про зв’язок між Івано-Франківськом та зовнішнім світом.
Анна Балаж розповіла, що головна ціль проекту – дослідити історію міста та його розвиток. Оскільки в країні відбувається трансформація, то саме цей об’єкт може бути цікавим. Під час дослідження вони намагалися дослідити значення аеропорту як символу. Над ним працювала ціла команда в якій були і студенти, і науковці, тому бачення різнопланове.
Представник команди Ірина зазначила, що аеропорт – це місце, де поєднується минуле, сучасне і майбутнє.
Аеропорт працює з 1940 року, проте центральна будівля працює з 80-х років. У 70-80 роки тут були навіть міжобласні польоти на Жабє, Косів, Коломию. Було багато польотів на Росію, туди подорожували часто працівники у відрядження. Оскільки Львів був переповнений, то наш аеропорт приймав пасажирів, як запасний.
У 1992 році аеропорт отримав статус міжнародного. У 90-ті роки тут було багато приватних рейсів.
Фонтан показує знак безкінечності, проте вмикали його тільки 2-3 рази за останні роки, коли приїжджали важливі делегації.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи