Новий закон «Про місцеві вибори», який на етапі обговорення позиціонувався, як «німецька модель» на ділі виявився «російською моделлю». За такою ж схемою відбувалися останні муніципальні вибори в Санкт-Петербурзі. Більше й далі пояснювати нічого, взяли приклад «передової демократії» (за цей закон 14 липня голосували народні депутати від Прикарпаття: Михайло Довбенко, Ігор Насалик, Юрій Соловей, Олександр Шевченко, Анатолій Дирів, Юрій Тимошенко, Володимир Шкварилюк, Юрій Бабій, Юрій Дерев’янко).

Закон заклав безліч підводних каменів у яких виборцю вартувало б розібратися, щоб не було сюрпризів у день голосування на виборчій дільниці та після оголошення результатів виборів. Виглядає так, що нерозуміння способу підрахунку голосів і встановлення результату виборів може спричинити масове невдоволення виборців, і, навіть масові заворушення, на що дуже сподіваються вороги української держави.

Перш за все, «відкриті списки», про які записано в коаліційній угоді, яку підписали усі парламентські партії, що йдуть на вибори в Івано-Франківську тут навіть близько не стояли. Виборцю пропонують голосувати за партію, яка висуває в окрузі одного кандидата, а може й не висунути жодного. Самі округи носять суто технічний характер, нема мажоритарного округу – в містах виборці не обирають депутата «від своєї вулиці» чи «свого мікрорайону» – всі депутати загальноміські (тобто нічиї конкретно). Вибори в обласні та міські ради відбуваються в єдиному багатомандатному округу. В раду проходять партії що подолали 5% бар’єр. А це при виборах, наприклад, в Івано-Франківську міську раду, де передбачено 42 мандати становить 3-4 депутати. Абсурд, бо здоровий глузд підказує: якщо голосів достатньо хоч на один мандат – партія його має отримати, бо має достатню підтримку і представництво інтересів, за це проголосували люди. Інакше про яке загальне, рівне, пряме виборче право йде мова.

Окрема тема про відсутність можливості самовисування кандидатів на виборах в місті до міської ради. Можливість бути обраним реалізується виключно через партії (знову ж пряме виборче право, записане і в Конституції, і в самому цьому законі), усіх загнано в партійні рамки. Хочеш балотуватися – партія наш рулєвой! Складається враження, що закон заточений під великі партії, які намагаються себе відтворити на цих виборах, переобрати самих себе. «Велика домовленість» має на меті загнати всіх в одне русло, максимум – в 2 чи 3 партії – так працює самозбереження системи. Єдине, що поєднує цей закон з «відкритими списками», це те, що список обраних від партії кандидатів затверджує не сама партія. Він формується за результатом конкретного кандидата від цієї партії в конкретному окрузі – хто з кандидатів більше здобув симпатій виборців в середовищі однопартійців. Крім того, система підрахунку голосів, коли кількість мандатів визначається в єдиному окрузі, а самі мандати розподіляються в конкретних округах призводить до того, що в деяких округах не буде своїх представників, а в деяких їх буде по два або і три.

Для прикладу, якщо в одному і тому ж окрузі від різних партій будуть іти два кандидати від двох різних партій, але кожен із них буде дуже успішним в середовищі своєї партії на виборах – то якщо ці партії пройдуть бар’єр і візьмуть свої мандати – ці обидвоє можуть стати депутатами. І навпаки, якщо на якомусь окрузі позбираються одні невдахи, котрі у своїх партійних рейтингах будуть плестися в самому кінці нижче межі здобутих місць в раді – на такому окрузі не буде жодного депутата.

Норма, при якій лідер списку партії автоматично проходить в раду якщо партія долає 5% бар’єр теж зменшує представництво конкретних округів. Лідер місцевого осередку партії не балотується по конкретному округу, а потрапивши в раду займає місце кандидата за якого голосували виборці якраз в конкретному окрузі. Є думка про те, що норма про «першого кандидата», якого в народі вже охрестили «нульовим» придумана для того, щоб «підтримати імідж місцевого партійного керівника». Як правило, тих маленьких партійних босів ненавидять не тільки однопартійці, але й прості люди – і є дуже великий шанс, що керівник місцевої організації партії якби йшов на вибори так як усі – то міг би не стати депутатом. А це в Україні вважається «нефайно», коли підлеглі переганяють керівника – тому ймовірно це і є причина чому з’явилася норма про закріпленого поза всяким виборчим змаганням «першого кандидата».

Але цікавий сам підрахунок голосів по виборах до міської, районної чи обласної рад (дільничні виборчі комісії згідно цього закону фактично здійснюють просто підрахунок голосів в межах дільниці, фактично калькуляцію) і встановлення результатів виборів відповідними територіальними виборчими комісіями. Докладно це описано в ст.83, 84, 86 ЗУ «Про місцеві вибори». Якщо описати коротко, то це виглядає наступним чином: вираховуються кількість голосів виборців, поданих за кожну місцеву організацію партії і відповідно загальну кількість голосів виборців, поданих за місцеві організації партій у багатомандатному виборчому окрузі разом. Недійсні бюлетені не враховуються і ні на що не впливають, хоча, якби була графа «не підтримую жодного кандидата чи партію», то результати могли б бути вражаючі – це був би діагноз і виборчій і політичній системі загалом. Зараз оці «противсіхи» обернуться дуже низькою явкою на виборах, для них нема квадратика в бюлетені. І хоч позиція «проти всіх» не є конструктивною в сенсі обирання влади, але вона оцінює якість «політичного меню», політичної пропозиції партій. Зараз це питання ніби забрали із поля зору, від гріха подалі.

Так-от, маємо голоси по кожній із партій «за» і загальне число голосів «за», поданих за партії, що змагаються за депутатські значки. Відповідна територіальна виборча комісія наступним кроком буде міряти кожен партійний результат до загального числа «за» – чи подолала партія бар’єр в 5%. Якщо партія перелізла через «перелаз», то вона буде брати участь в розподілі мандатів. Якщо ж ні – то «грайте далі», при цьому ту кількість голосів виборців, яку непрохідна партія набрала, буде відмінусовано від загального числа голосів виборців «за», з яким мали справу на початку підрахунку. Таким способом буде вирахуване нова загальна кількість голосів виборців, поданих за місцеві організації партій у багатомандатному виборчому окрузі разом (які подолали 5% бар’єр). Оця сума голосів виборців, поданих «за» прохідні партії разом буде ключовою. Виборча комісія мусить з’ясувати яка «вага» мандату, скільки треба набрати голосів виборців, щоб був один мандат – для цього суму голосів виборців, поданих «за» прохідні партії разом ділять на кількість депутатських місць – отримаємо, так звану, виборчу квоту. Часто це може бути дробове число, воно не округлюється. Отже, робимо короткий висновок, що на результати розподілу мандатів фактично впливають голоси виборців, подані за «прохідні партії». Зрозуміло, що «великі партії» часто розуміються як «прохідні», тому цей виборчий закон і називають «писаним для великих партій». Звісно, виборці можуть привнести свою долю несподіванки, але в закон закладена системна підтримка великих (часто провладних) партій.

Так от, отриману виборчу квоту тепер треба приміряти до кожного партійного результату тих партій, що подолали бар’єр. Для цього кожен окремий партійний результат (у голосах виборців) треба розділити на виборчу квоту – отримаємо кількість мандатів – це число також вийде в більшості випадків дробовим, його, відповідно до Постанови ЦВК №356 від 21.09.2015 р. «Про Роз’яснення щодо встановлення результатів виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної в місті ради у багатомандатному виборчому окрузі» зі змінами внесеними постановою №409 від 09.10.2015 р. – округлюють до десятитисячних.

В отриманому дробовому числі є ціла частка числа і дробова частка числа – ціла – це «гарантовані» мандати, спочатку вони беруться до уваги. Коли пораховані всі партійні результати ділення голосів виборців на виборчу квоту – підраховуються додаванням усі цілі частки, «гарантовані» мандати усіх партій. Отриманий результат, зазвичай, буде менший, аніж є кількість депутатських місць в раді. Ось ці «залишки» (різниця між кількістю депутатських місць в раді і кількістю «гарантованих» мандатів), тобто нерозподілені мандати мусять бути розподілені між прохідними партіями. Для цього тепер порівнюємо дробову частину після коми – в кого найбільша дробова частка, той в першу чергу претендує на один мандат, і так по черзі міряються всі дробові частки в порядку спадання – аж поки не будуть розподілені усі мандати, що були нерозподілені при додаванні цілих часток, тобто «гарантованих» мандатів. Звичайно, що з точки зору математики, мандати, котрі здобуті при порівнянні дробових часток не є такими самими мандатами, що здобуті цілими частками, тобто повними виборчими квотами. Тут математика не діє – один мандат може дорівнювати фактично вазі півмандата, а то й менше.

Тепер треба працювати із партійними списками – для кожного кандидата скласти його особистий результат, який він приніс своїй партії в окрузі, за яким він був закріплений. Рейтинг кандидатів в кожному партійному списку складається в порядку спадання відсотків підтримки відповідної партії – чим більший процент кандидат приніс своїй партії – тим вище він у рейтингу, адже спочатку кандидати в партійному списку були розташовані в алфавітному порядку. Пам’ятаємо, що «перший кандидат» стоїть непорушно на першому місці.

На цьому етапі результатом виборів вважається оголошення партій, що подолали бар’єр 5% і оголошення скільки депутатських місць вони здобули, оголошення рейтингів кандидатів всередині кожної із партій. Прізвищ ще немає, бо депутати ще мають «прийняти» мандат. Часто ті, що знаходяться «нижче риски» намагаються стимулювати тих, хто вище аби ті відмовилися від мандату, але це вже зовсім інша історія. Також ті, хто має представницький інший мандат – має його скласти. Аж після тих усіх перетрубацій виборча комісія прийме рішення «про визнання обраними» – вже там будуть конкретні прізвища депутатів, також відповідна виборча комісія має призначити першу сесію новообраної ради.

Як це мають порахувати чесні, втомлені, голодні, невиспані, інколи трішки нетверезі та далекі від обрахунків люди у виборчих комісіях, без помилок, істерик, ступору, але за обставин тиску зі сторони кандидатів і партій – нікому не відомо. За нечесних членів комісій, фальсифікаторів виборів, яких іноді можна зустріти у виборчих комісіях, котрі також часто далекі від математики і виборчого законодавства годі й казати.

Що треба розуміти? Не завжди той, хто в окрузі набрав найбільше голосів стане депутатом, відповідно до цього закону – це нормальна ситуація, переможцем може стати кандидат із другим і навіть третім результатом. Не завжди в окрузі буде один переможець, їх може бути декілька або жодного. Протоколи дільничних виборчих комісій не є результатами виборів, вони є результатами підрахунку голосів – результати встановлюють відповідні територіальні комісії «шляхом нескладних математичних підрахунків».

Щоб наочно показати як працює така система підрахунку голосів і встановлення результатів виборів, аналітична група Івано-Франківської обласної організації «Комітет виборців України» провела моделювання складу Івано-Франківської міської ради, взявши результати виборів 2010 року (в 2010 році половина депутатів рад обиралась по мажоритарці, інша половина – за партійними списками) і застосувала модель підрахунку і встановлення результатів за нині діючим законом «Про місцеві вибори». В 2010 році вибори проходили за змішаною системою (а точніше – паралельною системою), виборець голосував окремо за список партії і за конкретного кандидата від партії в одномандатному окрузі. Відповідно, зі всього складу Івано-Франківської міської ради в 60 осіб, 30 – обиралось за списками в єдиному багатомандатному окрузі, а 30 – в окремих одномандатних округах. Для аналізу брались саме останні результати – в одномандатних виборчих округах 2010 року – там можна виміряти персональний результат кандидатів-мажоритарників. Кандидати-списочники в 2010 отримали свої мандати із «загального котла», тому їх проценти як кандидатів встановити неможливо. Так чи інакше, в 2010 році до Івано-Франківської міської ради також можна було потрапити виключно за поданнями політичних партій. Для моделювання всіх мажоритарників 2010 року будемо вважати кандидатами, поданими від партій і закріпленими за округами як це зроблено в 2015 році.

Результати і висновки вийшли вельми цікаві. Склад ради відрізнявся б суттєво

Реальна Івано-Франківська міськрада зразка 2010 року виглядає так:

№	Партія чи блок	Голосів «За»	У %	Місць в багатомандатному окрузі	Місць в одномандатних округах	Разом	% у раді
1	ВО Свобода	23 149	26,07	10	24	34	56,67%
2	Фронт Змін	12 206	13,75	6	3	9	15,00%
3	ВО Батьківщина	8 196	9,23	4	1	5	8,33%
4	Партія регіонів	6 907	7,78	3	1	4	6,67%
5	Третя сила	5 666	6,38	3	0	3	5,00%
6	УДАР	4 612	5,19	2	0	2	3,33%
7	Наша Україна	3 776	4,25	2	0	2	3,33%
8	Собор			0	1	1	1,67%
	В цілому	64 512	100%	30	30	60	100%

Моделювання результатів виборів 2010 року за процедурою закону 2015 р. з розрахунку на 30 мандатів, які могли б бути здобуті в одномандатних мажоритарних округах м. Івано-Франківська.

Партія чи блок	Місць	% у раді
Свобода	10	33,33%
Фронт змін	5	16,67%
Батьківщина	4	13,33%
Партія регіонів	3	10,00%
Третя сила	3	10,00%
УДАР	2	6,67%
Наша Україна	3	10,00%
В цілому	30	100%

До цих 30 мандатів, котрі могли б бути здобуті в одномандатних мажоритарних округах слід додати інших 30 мандатів, що отримані голосуванням за списки партій.

Таким чином, результати виборів взагалі по Івано-Франківській міській раді в 2010 році могли б виглядати так:

Партія чи блок	Місць	% у раді
Свобода	20	33,33%
Фронт змін	11	18,33%
Батьківщина	8	13,33%
Партія регіонів	5	8,33%
Третя сила	5	8,33%
УДАР	5	8,33%
Наша Україна	6	10,00%
В цілому	60	100%

Ймовірний персональний склад ради 2010 року, якби встановлення результатів виборів було б здійснено по процедурах 2015 року:

№	ПІБ	Партія
1	Ревчук Василь Іванович	Батьківщина
2	Литвин Василь Васильович	Батьківщина
3	Ротару Володимир Ілліч	Батьківщина
4	Бойчук Василь Євгенович	Батьківщина
5	Балагура Володимир Омелянович	Наша Україна
6	Ковальчук Микола Петрович	Наша Україна
7	Фітель Зіновій Ігорович	Наша Україна
8	Федьків Богдан Михайлович	Партія Регіонів
9	Благодир Сергій Миколайович	Партія Регіонів
10	Зінчук Дмитро Сергійович	Партія Регіонів
11	Марцінків Руслан Романович	СВОБОДА
12	Онуфріїв Роман Михайлович	СВОБОДА
13	Харук Роман Романович	СВОБОДА
14	Голодюк Наталія Миколаївна	СВОБОДА
15	Голутяк Віталій Юрійович	СВОБОДА
16	Вагилевич Мар’ян Володимирович	СВОБОДА
17	Клипич Олег Михайович	СВОБОДА
18	Бурко Віталій Миколайович	СВОБОДА
19	Савчук Оксана Василівна	СВОБОДА
20	Олексин Лариса Миколаївна	СВОБОДА
21	Соловей Юрій Ігорович	Третя сила
22	Соловей Ігор Іванович	Третя сила
23	Данчук Михайло Дмитрович	Третя сила
24	Росипайло Ігор Ярославович	УДАР
25	Мушак Наталія Зіновіївна	УДАР
26	Прокопів Ігор Богданович	Фронт Змін
27	Гончарук Олег Романович	Фронт Змін
28	Кукурудз Ростислав Степанович	Фронт Змін
29	Корбецький Віктор Маркіянович	Фронт Змін
30	Басараб Сергій Михайлович	Фронт Змін

Крім того аналіз виборів по округах показав:

У партії «Третя сила» кандидат, що набрав 10,84 % голосів у себе на окрузі став би депутатом, а у «Свободі» результат на позначці 23,39% був би уже непрохідним. 

Висновки із моделі.

В одинадцяти округах із тридцяти (!!!!!!) не було б жодного переможця – виборці залишилися би без своїх представників у міській раді.

У п’яти округах (ОВО №7,10,22,28,30) депутатами стали б не ті, хто набрав найбільше голосів.

У чотирьох округах депутатами стали би по 2 кандидати, причому в окрузі №12 депутатами стали би кандидати, що показали перший і четвертий результати.

Явка виборців в 2010 на виборах в Івано-Франківську міську раду була вкрай низькою 49,58% і при теперішньому методі підрахунку голосів і в міжпартійній і, особливо, у внутріпартійній боротьбі кожен голос на вагу золота. Для прикладу кандидат від партії «Третя сила» в 12 окрузі набрав 285голосів, це становило б 10,84%, бо на окрузі проголосувало за партії 2629 і став би депутатом (в нашій моделі звичайно), а кандидат по округу 10 набрав 295 голосів, що становило 10,55%, бо на окрузі проголосувало за партії 2795. – І депутатом не став би.

Інформаційні аналітики ІФОО КВУ – Максим Лисюк, Сергій Гайдей, Ігор Ткач, Тарас Дитко, Ярослав Романишин, Олег Павлович – спеціально для газети «Галицький кореспондент»