Драма

Режисер: Надін Лабакі

У ролях: Зейн Аль Рафі, Йорданос Шіферау, Болуватіф Тріш Банколом, Кавсар Аль Хаддад, Фаді Юсуф

Зейну тільки 12, а він уже відбуває п’ятирічний термін за різанину. З в’язниці він повертається в будівлю суду, щоб цього разу виступити позивачем – хлопчик подає позов проти своїх батьків за те, що ті подарували йому життя. З цього моменту фільм відправляється кудись в минуле, щоб розповісти історію героя і довести, що його претензії виправдані. Зейн був найстаршим з 11 дітей у сім’ї, але не міг піти до школи, тому що повинен був працювати в місцевій крамниці і допомагати батькам збувати наркотики у в’язницю. Його плани втекти з улюбленою сестрою Сахар у Швецію руйнуються в той момент, коли її продають у заміжжя власнику тієї самої крамниці, його начальнику. Тоді Зейн втікає з дому і намагається самотужки вижити на вулицях Йорданії.

Хто б міг подумати, що фільм із синопсисом, ніби взятим з депресивної картинки, може отримати серйозну нагороду на Каннському кінофестивалі, стати глядацьким хітом і дійти до номінації на «Оскар»? Напевно, тільки найбільші оптимісти, але, так чи інакше, це сталося – «Капернаум» Надін Лабакі впевнено крокує планетою і, зриваючи покрови, на повний голос кричить про те, як жахливо живуть діти в бідній Йорданії. Ми і без неї здогадувалися, але чому б зайвий раз не нагадати про це у формі кіно, яке бере слізні залози глядачів у полон. Власне, в цьому вся проблема: «Капернаум» намагається стати ще більш жорстокою і реалістичною версією «Проекту «Флорида», але виходить фейковий репортаж BBC про жахливе життя маргіналізованих груп ісламських країн і важку долю їхніх дітей.

Бруд акуратно розмазаний по обличчі з сумними очима, одяг трохи порваний, навколо безпробудні злидні, а єдиним заробітком залишаються наркотики. Видовище і без того невеселе, а тут ще найдраматичніші моменти подаються у сповільненому русі з витонченою оркестровою музикою. У таких умовах існування прості люди ніяк не можуть бути винні. По крайній мірі, так проявляється гуманістичний світогляд Лабакі, яка готова виставити жертвою будь-якого героя. Навіть у моменти сварки Зейна з батьками камера на кілька секунд може зупинитися на матері, щоб показати, з яким жалем вона переносить конфлікт, який сама ж почала. Батько, захищаючись у суді від звинувачення у продажі власної дочки, зі сльозами на очах кричить, що був так вихований, а жити по-іншому не вміє. Та ж мати в суді і зовсім дивується, що її сміють критикувати: «А ви станьте на моє місце!» Навіть дорослий чоловік 11-річної дівчинки парирує напад загальноприйнятими нормами, мовляв, у такому віці багато жінок народжували, навіть моя мати. Прийом, безумовно, зручний для такої маніпулятивної історії – лиходій все одно повинен бути, то чому б не змасштабувати його з окремої людини до рівня ісламських традицій і звичаїв, чий город і так переповнений кинутими каменями?

Втім, рятує фільм від маневрування між зовсім вульгарною сльозовитискалкою і важливим висловлюванням про сучасне становище в Йорданії талант Лабакі працювати з дітьми. Зейн Аль Раффеа в головній ролі і Болуфатіфе Банколе в ролі однорічної ефіопської дитини – це не просто скарби «Капернаума», а, можливо, дві найкращі ролі минулого року. Обидві дитини – непрофесійні актори, яких взяли у фільм буквально з вулиці, тому їх органічність у кадрі, автентичність емоцій і реплік лякає живим і справжнім. Напевно, тільки завдяки їхньому дуету обов’язковий для такої фальшивої історії хепіенд виглядає не черговим більмом на оці, а закономірним фіналом історії. Заслужили.

ФЕЛІНСЬКИЙ