Режисер: Метт Росс

Широко відомий у вузьких колах артист Росс, на рахунку якого різнокаліберні ролі у Гілліама, Стіллмана, Клуні, Скорсезе і Джона Ву, перекваліфікувався в режисера ще в 2009 році. Ні його короткий метр «Людські ресурси», ні повнометражний дебют «28 спалень» особливою ​​сенсацією не стали, але тепер він зробив семимильний стрибок у напрямку не лише загального обожнювання, а й нового – найвищого – рівня майстерності. Подальші творчі плани Росса поки що туманні, але призу за найкращу режисуру в Каннській програмі «Особливий погляд» та премії глядацьких симпатій у Карлових Варах цілком достатньо, щоб закласти для цих планів міцний фундамент.

Бородатий Вігго Мортенсен, який останнім часом дещо застряг в екзистенціальних притчах на кшталт «Хауха» і «Далеко від людей», міг би забезпечити фільму Росса грандіозний успіх і сам. Чоловічих ролей, кращих від його Капітана Фантастика, ексцентричного батька-одинака Бена з досить специфічним уявленням про виховання дітей, цього року ще треба пошукати. Фантастик – це своєрідний Робінзон XXI століття, дикун-відлюдник із сумним поглядом та інтелектуальним багажем вагою у кілька університетських утворень. Блага цивілізації і досягнення технологічного прогресу він категорично заперечує, задовольняючись веденням натурального господарства в хащах Орегону.

Бен і його шість нащадків пострілюють з лука, збирають мед і плавають в озері, а потім студіюють складні філософські трактати, набувають навичок рукопашного бою і слухають Баха. З раннього дитинства батько прищеплював їм неприборкану тягу до свободи, презирство до капіталістичного суспільства споживання і повагу до праць Ноама Хомського (його день народження вони святкують замість Різдва). Ось і росли вони, як трава, цитуючи Маркса і не підозрюючи про існування ні Леді Гаги, ні «Стартреку», поки цю ідилію не порушила звістка про смерть їх матері. І сімейству Бена довелося терміново сісти в старенький автобус і вирушити прямо у великий світ, на похорон в інший кінець Сполучених Штатів. З тихого лісового усамітнення – в гущу незвичної гучної буденності. І тепер сама ця буденність стає для них химернішою від найсміливіших фантазій.

Звичайно, обов’язково знайдуться ті, кого «Капітан», як мінімум, дістане. Все дивне часто викликає подив у розсудливого прошарку людства, а «Капітан» – твір до біса дивний. І при цьому він чи не найкраще, що траплялося з американським незалежним кінематографом за останні роки. Картина Росса абсолютно первісна за своєю стихійною внутрішньою силою, але її язичницьке буйство наскрізь просякнуте мудрою східною філософією самопізнання і гармонії з навколишнім світом. Її герої – дзенські безумці, просвітлені бродяги безкрайніх рівнин і пустельних автострад, які горланять гімн життю в грубій, сирій і одночасно чистій його формі. Вони голяка бігають лугами, вимащуються брудом і читають Достоєвського при світлі багать, що палають у прозорому мовчанні ночі. У їхньому волоссі хрустить пил великої керуаківської дороги, в крові вирує свята невгамовність веселунів-бітників, а в пляшках солодким хмелем хлюпається американська мрія.

На перший, поверхневий, погляд, «Капітан» – кіно цілком глядацьке, затишна інді-мелодрама про задерикувато-анархічне буяння нового покоління young Americans. Але із загальної невимушеності кожної хвилини виростають десятки питань. Де межа між батьком-зайдиголовою і батьком-тираном? Між свободою і мало не антиутопічною замкнутістю середовища проживання його дітей? Між щирою вірою в правильність свого шляху і фанатичною одержимістю? Незліченні «де», «як» і «навіщо» закручують розум у невелике торнадо, але це не промивання мізків, а делікатний розслаблюючий масаж. Глядачеві завжди приємно, коли його вважають розумним. «Капітан Фантастик» – рідкісний фільм, після якого – без жодної задньої думки – нестерпно хочеться жити.

ФЕЛІНСЬКИЙ