Режисер: Леонард Абрахамс

«Кімната» базується на кримінальній історії, проте всі зв’язки з реальною справою повністю обрубані. Зрештою, це і є завдання мистецтва – не повторювати реальність, а особливим чином переосмислювати її, заломлювати під потрібним кутом. І нехай варіант, запропонований режисером Леонардом Абрахамсом, знятий зовсім не в тому ключі, який уявляв собі я, однак як художник він однозначно має право на власне трактування. Річ у тому, що режисер (а також письменниця Емма Донохью, за чиїм романом і знятий фільм) фокусується на одному-єдиному аспекті всієї трагедії – психологічному. Його цікавить психологія дитини, що виросла під замком, без зв’язку із зовнішнім світом. Кіно саме про це.

Ситуація – викрадена дівчина народжує дитину від свого насильника і живе зі своїм чадом у чотирьох стінах крихітної кімнати. За кадром залишено дуже багато, глибина різкості в фільмі незначна – речі, які цікавлять авторів, розглянуті з мікроскопічною точністю, проте все інше показано розпливчасто, а більшість деталей взагалі виявляються не у фокусі. І це прикро, тому що вони дуже важливі, ці деталі. Особисто я очікував іншого видовища. Фільм не настільки похмурий і жахливий, яким повинен бути. «Кімната» не така невтішна і страхітлива, як реальність. У ньому не витримана тональність, взята не та нота, неправильна інтонація. Фільм розповідає радше про дорослішання і соціальну адаптацію. Про стосунки матері і дитини. Про свої власні жахіття «кімнати», в яку люди заганяють себе самі.

Фільм вийшов гідний і дуже оскарівський, якщо ви розумієте, про що я. Тут все зроблено на совість, дуже якісно. Візьмемо хоча б акторські роботи – перевтілення акторки Брі Ларсон просто заворожує. Мабуть, на черговій роздачі «Оскарів» я буду вболівати саме за неї. За фільм ні, а ось за Ларсон – так. Вона страшенно реалістична, просто мурашки по шкірі. І хоча цю акторку я пам’ятаю лише з веселого «Скотта Пілігрима» (у якому Ларсон теж прекрасна), але в «Кімнаті» вона не просто прекрасна – вона бездоганна. Про Джейкоба Трембла, який зобразив її сина, мені говорити складно – дитячу гру взагалі непросто оцінювати. Можу тільки сказати, що він був природний. В принципі, у мене все.

«Кімната» вийшла зовсім не тим фільмом, який би мені хотілося побачити, проте це все одно дуже міцний твір і один з першочергових претендентів на нагороду кіноакадемії. Оцінку картині ставити не буду, а от до перегляду обережно порекомендую. Навіть якщо кіно не зачепить, воно все одно дуже потрібне і корисне з усіх точок зору. Нехай навіть у плані якогось загального досвіду – «ось як в житті буває». Та й видовище вийшло самобутнім і неординарним – аналог мені знайти важко. У літературному плані на думку спадає лише «Колекціонер» Фаулза, а з фільмів – «Країна припливів» Террі Гілліама. І хоча останнє порівняння може здатися надто сміливим, проте між цими картинами дійсно куди більше подібного, ніж відмінного.

ФЕЛІНСЬКИЙ