Кіріл Кіріллов народився в Івано-Франківську 1 квітня 1981 року. Навчався в загальноосвітній школі №22. У 1996 р. вступив у ПТУ, у 1999 р. закінчив повний курс навчання за професією «виконавець художньо-оформлювальних робіт (інтер’єрів громадських і промислових будинків)». Потім служив у війську, а з 2000 р. – вільний художник…

Кіріл став відомим у музичному середовищі міста після оформлення обкладинки диску «Дабудай» групи «Пан Пупец’». Зараз він закінчив ілюструвати переклад Мірека Боднара книги віршів Джима Моррісона, що готується у видавництві «П’яний корабель».

«Його графіка трохи містична, трохи похмура, сповнена безлічі дрібних деталей, малюнки можна довго розглядати і знаходити кожного разу щось нове, те, що не помітив попереднього разу, – каже видавець Христина Михайлюк. – Кіріл просто бачить суть тексту, його подвійне дно і виловлює з нього найголовніше, інтерпретуючи, звісно ж, уже по-своєму».

Журналіст «Галицького кореспондента» поговорив з Кірілом Кірілловим про його творчість і світосприйняття.

– Івано-Франківськ вже давно завоював славу мистецького міста: літературний «станіславський феномен», групи, які стали відомими не тільки в Україні, а й у Європі, досить потужна плеяда художників… Ти належиш до нового мистецького покоління. Попередні історії якось впливали або впливають на тебе?

Чесно кажучи, те, що стосується художників, якісь там попередні покоління, «Імпреза» і тому подібні акції та виставки пройшли повз мене. Принаймні дуже рідко я за тим усім слідкував. Маю насправді трохи більший зв’язок з івано-франківськими музикантами, більше буваю в тих тусовках. Власне, вперше як художник я відбувся, оформляючи альбом «Дабудай» для групи «Пан пупець’». Хоча воно надто пафосно звучить, оте «відбувся як художник», бо художником себе не вважаю. Майже так само, як казав Василь Стус: «Поетом себе не вважаю». Просто малюю. Єдине, коли відчував себе художником, то під час служби в армії. Там одне з двох: або копай траншею, або малюй.

– Що має тебе мотивувати на співробітництво, крім особистого знайомства?

Залежить від людини і від проекту, який вона пропонує. Тобто я не буду співпрацювати з людиною, якщо ця людина, грубо кажучи, є гнила. Або якщо той проект, який мені пропонують, суперечить моїм світоглядним переконанням.

– Які переконання ти маєш на увазі?

Ну, наприклад, я ніколи не буду (принаймні зараз так собі це уявляю) співпрацювати з якимись політичними проектами чи з тим, що стосується релігії, або якимись штуками, які ґрунтуються на національній ідеї.

– Я бачив твою графіку – дуже скрупульозна робота. Власне, графіка і потребує такого. Як у тебе цей процес проходить, що тебе має включити?

Найбільше це залежить від погоди. Помітив таку штуку, що найбільше мені малюється, коли іде дощ, сніг, восени, взимку, ранньої весни. Це якщо говорити про якісь зовнішні фактори. Окрім того, якщо мене пре тематика, яку мені пропонують, то воно виходить якісніше, швидше. Як то кажуть, пре те, що пре. Але якщо питання стосувалося там якогось алкоголю чи наркотиків, то воно абсолютно від того не залежить. Хіба що якесь депресивне важке похмілля. І то думки під час похмілля такі глибокі, що я про них забуваю і не переношу на папір, вони покидають мене разом з похміллям. Щось на зразок «істина не може бути висловленою, промовленою». Чистий дзен, який не потребує вираження. Гемінґвей, здається, казав: пиши п’яний, редагуй тверезий. Я би це переформулював: будь частіше п’яний, малюй тверезий.

– Ти згадав, що штуки, які базуються на національній ідеї, тебе не мотивують. Набридла патріотична тріскотня?

Набридла – не те слово! Вона в останні роки так заполонила ефір, що від того просто нема де сховатися. Ти висловлюєшся про якусь нейтральну тему, але обов’язково знайдеться людина, яка втулить свої п’ять копійок про патріотизм, Україну і бла-бла-бла. Патріотизм – це останній притулок для негідників, чи як там колись казали. Це комерція чистої води, на якій останні два роки дуже сильно спекулюють і просто пиляють тонни бабла. Але цими словами не хочу образити справжніх патріотів.

– А в чому причина, що ти, непоганий графік, ніяк не пересікся з художньою тусовкою? У тому, що вони не рок-н-рольні люди? Я не про музику.

Ну, як я вже казав, художником себе не позиціонував і просто пив з іншими людьми. Це, звісно ж, не означає, що я не відвідував чи не відвідую всілякі виставки, заходи, акції. Про них всіх чув, бував, але з тими людьми, які їх організовують, рідко перетинаюся і спілкуюся. Зрештою, Івано-Франківськ – не таке велике місто, щоб якось цього уникати чи не знати. Тут, може, я трохи суперечу самому собі, бо вище казав, що дуже рідко за тим слідкував, ну, але якось так. Воно не залежить від того, чи вони рок-н-рольні чи не рок-н-рольні люди, просто так склалося.

– Співпраця з «Пупцями», зараз ти ілюструєш біографію Моррісона – самого не тягне музикою зайнятись?

Не біографію, а вірші Моррісона. І от, наприклад, з вашого питання я так зрозумів, що Моррісон у вас асоціюється тільки з музикою. А тією книжкою ми хочемо показати, що поетична грань Моррісона є не меншою, якщо не більшою, за його музичну. Музиканти «The Doors» казали, що сприймають Джима тільки як поета. А музикою якось зовсім не тягне займатися. У мене є молодший брат, він музикант, який взяв на себе цю відповідальність у нашій родині. Він був задіяний в іспаномовному проекті «¡No Pasa Nada!», учасниками якої були такі відомі івано-франківські музиканти, як Іванна Погребенник, Гоблін, Андрій Крищенський, Віталій Рисаков, ну, і мій брат Павло Кіріллов. Зараз мій брат задіяний у новому проекті “KroyZnoyZ”. Тож музики мені і так вистачає довкола.

– Давай до Моррісона ближче. Він є певною епохою, і дійсно неможливо насправді визначитись, хто він більше – поет чи музикант. Що для тебе є поезія Моррісона, бо та твоя графіка, яку я бачив, свідчить про досить глибоке осмислення текстів?

Для мене ця історія з Моррісоном почалася минулого року. Я знав його суто як музиканта. Зі мною зв’язалися Христина Михайлюк і Мірек Боднар, сказали, що засновують своє видавництво «П’яний корабель», що першою книжкою хочуть видавати повне зібрання віршів Джима Моррісона, і запитали, чи я б не хотів ілюструвати цю книжку. Мірек скинув мені свої переклади віршів Джима, я їх перечитав, вони мене «заперли», і я одразу ж погодився. Те, про що Моррісон пише у своїх віршах, те, як він це робить, якось дуже синхронізувалося з моїм світовідчуттям. Всі ті архаїчні пласти, символи, міфи, весь той його шаманізм, що розлиті в його поезії. Коли його читаєш, то розумієш, що це не було для нього забавкою, він справді цим жив, він справді був шаманом, який контролював публіку.

– Шаманізм – досить ризикована штука. Як для шамана, так і для аудиторії. Після Моррісона в тебе не виникало думки пошукати у горах мольфарів, це ті ж шамани, щоб якось зрозуміти себе, наскільки ти готовий до ризиків у пізнанні світу?

Чесно кажучи, ні. Мені якось вистачає у пізнанні світу і пізнанні себе того, що я можу витягнути з надр своєї свідомості і підсвідомості сам, без втручання якихось там мольфарів чи шаманів. Поки що я не готовий до якихось різких, кардинальних ризиків у пізнанні світу. Я набираю знання про світ поступово, наскільки він мені відкривається, наскільки для мене це можливо.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ