Ще задовго до прем’єри вистави “Дон Жуан з Коломиї” у постановці молодого “FRANCO-театру” інтерес до неї був неабияк підігрітий.

І не дивно: сама постать автора однойменної повісті Захер-Мазоха викликає дещо сором’язливу цікавість. Можливо, суто як письменник він не став би таким популярним, якби не відкриті ним затінені сторони еротизму під широко вживаним терміном “мазохізм”, пише “Дзеркало Коломиї”.

Парадоксальний факт: не маючи до Коломиї жодного відношення, цей львівський німець зовсім випадково вивів її на кін світової літератури завдяки одному-єдиному творові “Дон Жуан з Коломиї”.

Сюжет повісті не надто витійливий: автор під час мандрівки знайомиться з коломийським франтом, і той розповідає йому про своє амурне волокицтво і про свою неприкаяність, виливаючи всю неприборканість своєї натури. А заодно знайомить з побутом мешканців довколишніх сіл.

Трохи дивно, що нікому з українських письменників і драматургів не прийшла до голови ідея інсценізації повісті, хоч такі спроби, здається, були. Ще на початку 90-х років минулого століття повість дійшла до українського читача в перекладі з німецької Наталі Іваничук.

Читайте також: Кіт Ґудзик скликав юних артистів та умільців на фестиваль “Коломийські мініатюри”. ФОТО.

Видно, колоритний твір чекав допоки за нього візьмуться в самій Коломиї. І дочекався. Блискучий знавець театру Ігор Юзюк вивів героїв книжки на сцену. За його зізнанням, робота виявилася дуже складною. В оповіді Мазоха багато героїв, цілий калейдоскоп пригод. А п’єса має свої обмежені рамки і свої правила. Довелося чимало “несценічних” епізодів вилучити, щось натомість додати від себе, придумати певні умовності, увиразнити канву вистави символами і таке інше.

Тепер, власне, про саму виставу. За день до прем’єри всі квитки були продані. А це про щось та й говорить. Говорить принаймні про дві речі. Перше: публіка дещо переситилася серйозними й повчальними темами з катованими й катами; друге: кожному потайки кортить заглянути по той бік усталеного і благопристойного. Всі хочуть “трішки безсоромності” й фривольності, але про це мовчать. У тому числі – в дусі фон Захер-Мазоха.

Однак, якщо ви йдете на виставу про коломийського Дон-Жуана тільки за порцією гострих спецій, то ви залишитеся розчарованими. Тема вистави значно глибша від ширвжиткового еротизму. У ній розходиться про вічну гонитву за щастям і гармонією зі світом і з собою, про роздвоєність особистості, про складність дотримуватися канонів подружньої вірності і водночас усвідомлення своєї грішної сутності.

Під кінець вистави неприкаяний ловелас і поборник моралі таки знаходить щастя у сім’ї, пізнає нарешті радість батьківства…Чи може це – чергова самоомана? Хтозна.

Дуже доречно драматург Ігор Юзюк ввів у постановку “віртуальних” дійових осіб – це різні обличчя долі головного героя. Вони промовляють його сумлінням, він оправдовується перед ними, він кидає їм в обличчя свій розпач, він відкриває їм свої потаємні бажання, неприйнятні у християнському суспільстві.

Щодо недоліків постановки, то про них треба вести мову, але в іншому форматі. Можна говорити про “просідання” темпо-ритму, можна пошкодувати, що виконавцеві головної ролі трохи бракує аристократичного шарму серцеїда, можна розчаруватися через відсутність яскравої інтриги тощо.

Але попри різні “недотяжки” постановка “Дон Жуана з Коломиї” – це, безперечно, новий подих театрального життя нашого міста.