26-літній калуський майданівець, нацгвардієць Григорій Кондратенко цікавиться активним відпочинком і всім, що з цим пов’язане: гори, сплави… Таке дозвілля розвантажує мізки і дає внутрішній спокій. А що ще треба для воїна, який повернувся на цивілку? Григорій ділиться досвідом із побратимами і вважає своїм обов’язком забезпечувати тут надійний тил тим воякам, які зараз на передовій.

Чудовий спосіб змінити обстановку

До війни Григорій нечасто ходив у гори – раз-два на рік. Зазвичай це були одноденні екскурсії. А ось після демобілізації щось змінилося. Десь усередині серця, певно. У гірських походах хлопець віднайшов внутрішній спокій і захотів ділитися цим досвідом з іншими.

Зараз Григорій є активним учасником калуської спілки атовців, він координує реабілітацію і соціальну адаптацію бійців. Гриць із охочими побратимами вирушають у кількаденні походи. Вже встигли підкорити весь Чорногірський хребет. Маршрут заздалегідь спланований. Дорогою збирають гриби, ягоди. На вечерю – партизанська каша: кус-кус з салом і грибами.

«Це чудовий спосіб змінити обстановку, – каже калушанин. – А якраз це і потрібно бійцю після повернення з війни. Ми показуємо альтернативу проведення вільного часу: з користю і радістю. Найперше, це нові знайомства. По-друге, інтенсивне фізичне навантаження. Все це в комплексі дозволяє розвіятися і відкинути зайве, позбутися хаосу думок».

Під час походів хлопці не вживають алкоголь, та й фізично це було б дуже складно. Адже щодня треба проходити десятки кілометрів. У горах вояки долають своєрідні випробування, після яких на душі стає легше. Також дуже гостро проявляється відчуття згуртованості, надійного плеча поруч.

Григорій ще помітив цікаву річ – після кожного походу в усіх хлопців генерується ентузіазм, запал до щоденної роботи, вони починають завершувати справи, які кіпою стояли вже місяцями.

Такі реабілітації дуже помічні

Одразу після демобілізації Григорій разом із однодумцями збирали провіант, одяг для хлопців на передовій. З часом ці активісти утворили спілку атовців. Дуже ретельно підійшли до написання статуту організації. У приміщенні, де базується спілка, є музей атрибутів Майдану і війни на сході, масажний кабінет для атовців, кімната для духовної розмови з капеланом і, звісно ж, робочий простір, куди приходять люди зі зверненнями.

«Мені приємно тут перебувати, бо все робили власними силами, – каже боєць. – Хтось лакував, інші робили вікна, решта домовлялися з підприємцями про будматеріали».

Одним із важливих проектів спілки стала реабілітація для атовців та їхніх сімей у приватній садибі «Джерело», що біля Калуша. Фінансування заїздів здійснюється з бюджету міста і району.

«Обстановка у цій садибі максимально наближена до домашніх умов, –  розповідає Гриць. – Також там є широкий спектр усіляких терапевтичних послуг: соляна кімната, соляний туман, масажі, апітерапія, гірудотерапія, кисневі коктейлі. Учасники відвідують понад два десятки екскурсій. Акцент ставимо також на психологічну реабілітацію для сім’ї. Залучаємо психологів, військових капеланів».

Боєць каже, що такі реабілітації дуже помічні, йому не раз доводилося бачити, як, наприклад, під час заїзду мирилися сім’ї, які вже були на межі розриву.

«Моя хата скраю» до добра не доведе

Наразі Григорій заробляє на життя тим, що має свій інтернет-магазин туристичного спорядження. Але в планах визріває значно масштабніший задум. Йдеться про проект, пов’язаний із туристичними послугами в межах України. Однак поки що ця справа ще в стані розвитку, тому Григорій про неї мовчить.

Взагалі, воїн радить усім побратимам мати якийсь план на життя: і короткостроковий, і на дальшу перспективу. Корабель, який не тримає певний курс, так нікуди і не припливе.

Часто хлопці, які повернулися додому, дуже картають себе, бо їхні побратими продовжують служити. Нерідко самі себе заганяють у депресію. Але ж є купа альтернатив на цивілці, куди можна долучитися і робити корисні справи.

Григорій переконаний, що кожен у цивільному житті має робити бодай щось на благо перемоги. Бо ж позиція «моя хата скраю» до добра не доведе.

Наталя МОСТОВА