Коломияни дуже люблять хвалитися тим, що їхнє місто – це «маленький Париж», маючи на увазі чудову австрійську архітектуру та атмосферу, яку вона створює. Та хвалитися – це одне, а утримувати ці архітектурні ансамблі у гідному стані – зовсім інше. На сьогодні у Коломиї з цим величезні проблеми. Дійсно, прекрасна архітектура Коломиї занедбана. Найкраще її стан описав один з туристів, назвавши Коломию зубожілою аристократкою.

Минулого тижня на сполох забили мешканці будинку №4 на вулиці  Адама Міцкевича. Вони бідкаються, що будинок, у якому вони живуть, може повторити долю київського будинку на Хмельницького, який через свій аварійний стан нещодавно завалився і поховав під своїми завалами трьох людей.

Мешканка будинку Ірина Козова розповідає, що територія, на якій він розташований, згідно з історико-архітектурним опорним планом, знаходиться в межах Коломийської охоронної зони пам’яток архітектури центральної частини міста та в охоронній зоні пам’яток археології. Історико-архітектурний опорний план затверджено рішенням Коломийської міської ради та схвалено Національно-методичною радою охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму. Крім цього, сам будинок внесений до пам’яток охорони культурної спадщини.

За словами мешканців будинку, вони вже доволі давно створили тут ОСББ та утримують будівлю у належному стані. Самі відремонтували ринви, електропроводку, внутрішній водопровід, частину каналізації. Однак, незважаючи на те, що це охоронна зона, міськрада декілька років тому дозволила збудувати поблизу будинку великий супермаркет. Саме тоді, під час зведення супермаркету, і почалася руйнація будинку, запевняє пані Козова. Будинок покрився великими тріщинами.

Зараз на земельній ділянці, яка безпосередньо прилягає до будинку, ведеться активна підготовка до зведення розважального комплексу. Люди впевнені, що у разі початку будівельних робіт їхній будинок, який, нагадуємо, є пам’яткою архітектури, просто завалиться.

Міський голова Ігор Слюзар підтвердив факт того, що скоро тут має розпочатися будівництво. Частково він підтвердив і ймовірність руйнування будинку. Проблема, каже мер, не тільки зі згаданим будинком, а з усіма сусідніми, зокрема і з Ратушею. Річ у тому, що вони всі стоять на насипному валі і потихеньку сповзають вниз. Проекти зупинки сповзання є, але вони не реалізуються. Причина банально-традиційна – немає грошей.

Безпосередньо щодо ситуації довкола будинку на вул. Міцкевича, 4  пан Слюзар сказав, що технічних проблем у цій справі немає. Тут, за його словами, судовий конфлікт. Підприємець, який планує будівництво, викупив ділянку на аукціоні, і це його приватна власність. Мешканці ж запевняють, що він викупив її з порушенням закону. Тобто є давній особистий конфлікт між жителями будинку та підприємцем, який збудував супермаркет і тепер планує будувати розважальний комплекс. Вирішити цей конфлікт може тільки суд, а міська влада безсила, каже Ігор Слюзар.

Також міський голова запевнив, що при проектуванні розважального комплексу взята до уваги вся містобудівна ситуація і, звичайно, ситуація з будинком на Міцкевича, 4. Ніхто, мовляв, не схвалить проект, якщо у ньому будуть ризики для пам’ятки архітектури. Це все, що може зробити міська влада Коломиї для збереження пам’ятки.

На жаль, ситуація з будинком на вулиці Міцкевича для Коломиї не нова, а, можна сказати, навіть типова. Пам’ятки історії та архітектури у місті ніколи особливої шани не мали. Підтвердження цьому – напівзруйнована австрійська казарма, чудовий зразок австрійської міліарної архітектури. Вона була однією з небагатьох у своєму стилі на території України, однак це не завадило розібрати її на цеглу. Не допоміг ні розголос, що дійшов аж до Києва, ні протести громади, ні підписи відомих діячів культури.

Загалом, у Коломиї доволі багато пам’яток історії та архітектури, які з різних причин перебувають у загрозливому стані. Як каже Василь Нагірний, відомий коломийський краєзнавець, найперше слід згадати про Ратушу – будівлю, в якій працює Коломийська міськрада. Можливо, це парадоксально, але вона – в аварійному стані, будівля покрилася тріщинами. Років зо три тому були навіть оприлюднені висновки експертів про заборону експлуатації приміщення. Зараз, як запевняє міська влада, процес руйнації припинився, хоча тріщини нікуди не поділися.

Дуже плачевна ситуація довкола приміщення Молодіжного центру. Про нього було написано багато статей, багато разів міська влада обіцяла виділити на це приміщення кошти, та віз і нині там. Будинок руйнується, ще рік-два, і цілком ймовірно, що бачити його будемо лише на фотокартках. Негайного втручання та ремонту потребують усі несучі конструкції та флюгери. Руйнується також і сигнатура – конструкція, що стоїть посеред залу на даху. Якщо вона впаде, то відновити її буде неможливо. Міська рада подала грантовий проект на реконструкцію цієї будівлі, але відповіді ще немає.

У занедбаному стані і приміщення школи №1. Тут, між іншим, навчався сам Василь Стефаник. Побудоване воно у 1861 році на фортифікаційних мурах, де проходив Волоський шлях, тобто історичний в’їзд у Коломию. Тут є необхідність реконструювати фасад та встановити нову покрівлю, яка б відповідала духові того часу, коли було побудоване примі­щення.

Є певні проблеми і у Святомихайлівської церкви. Мова йде про встановлення контрфорсів – архітектурних опор, що підтримували б насипний мур. Річ у тому, що цей насип є штучним. На нього тисне платформа, на якій стоїть церква, відповідно, мур не витримує і починає тріскати та розходитися. У разі недогляду ситуація може бути дуже плачевною.

Делікатна ситуація і з Церквою Благовіщеня, яка зараз належить до Московського патріархату. Це унікальна дерев’яна церква. Там вже знищені стіни, встановлено котел, який псує сам задум наших предків, які проектували церкву. А якщо згадати про той факт, що цей храм – єдиний на Покутті та Гуцульщині саме такого віку (побудований у 1585 році), то встановлення котла взагалі виглядає варварством.

У церкві також знищено автентичне гуцульське накриття, бляшані бані пофарбовані у цілком типовий російський колір. Традиційно гуцульський стиль передбачав використання хвойного дерева, просоченого ропою. А нове перекриття під час дощів вбирає вологу і набухає. Тож його треба здирати й ставити нове.

Крім цих пам’яток архітектури, проблеми є ще і з Кляштором, будинком управління освіти, природничо-математичним ліцеєм та багатьма іншими. Ситуація якщо не критична, то близька до цього.

Чи можна це поправити і довести до ладу, ми запитали Володимира Бойцана, заступника міського голови з гуманітарних питань. Пан Бойцан визнає, що проблема існує, однак каже, що проблемою є також і відсутність  реєстру таких пам’яток. Попередня каденція цим не займалася, тому на сьогодні міськрада проводить інвентаризацію і паспортизацію пам’яток історії та культури. Лише після цього можна буде вести мову про комплексні  програми збереження коломийської архітектури.

Василь Нагірний наголошує, що прекрасна архітектура міста занепадає. У небайдужих людей є ідеї, як цю архітектуру врятувати, однак далі ідей нічого не заходить. Час від часу щось підретушовується, звичайно, однак про якесь комплексне відродження коломийської архітектури говорити не варто.

Ось такий стан архітек­турних та історич­них, а заодно і тури­стичних пам’яток у місті, яке на кожно­му кроці називають туристи­чним. Поки що архітектура й історія програють комерції.

Віктор ФІТЬО