У селі Спас, що на Прикарпатті, молодь відтворює орнаменти ланок (герданів) із старовинних світлин та вишиванок. Гурток “Історичне краєзнавство” Івано-Франківського обласного державного центру туризму та краєзнавства учнівської молоді діє на базі Спаського ліцею, повідомляє “Галицький кореспондент”.

Начальник відділу культури, туризму і молоді Спаської сільської ради, керівник гуртка “Історичне краєзнавство” Оксана Дзудзило розповіла, що метою проєкту є поширення серед молоді інформації про східнобойківський гердан – ланку, як один з елементів жіночого строю.

“Спаська молодь відтворювала орнаменти із старих вишиванок та фотосвітлин і використовувала їх для створення ланки, – каже Оксана Володимирівна. – Спершу ми дослідили історію бойківської ланки. Створювали ланку ручним та верстацьким способом”.

Оксана Дзудзило говорить, що у всі часи жінки обожнювали прикраси. Ювелірні оздоблення на межі XIX – початку XX ст. були дорогоцінним подарунком та скарбом, які передавали з покоління в покоління.

В Україні мистецтво бісерних виробів відоме з часів Київської Русі. Ще тоді дрібними намистинами оздоблювали одяг знаті, шати ікон, священиче облачення, церковні тканини.

Пані Оксана каже, що це сьогодні ринок рясніє бісером з Чехії та Китаю, а тоді українські майстри використовували дрібний венеціанський бісер. Для плетіння бісерних прикрас використовували й кінський волос, оскільки на пружну волосину значно зручніше нанизувати бісер, ніж на нитку.

Типовими для бойківських герданів були ромби, різні обриси квадрату, хреста та зигзагу, які укладалися у невибагливі орнаментальні смуги. Загалом у декорі місцевих бісерних оздоб панували геометричні мотиви, аналогічні до тих, що домінували у вишивці сорочок.

“Вужчу ланку наші предки вдягали щодня, ширшу – у неділю, – говорить Оксана Дзудзило. – Взагалі, ансамбль одягу бойків приваблював стриманим колоритом, домінантою якого була біла барва”.

Слід зазначити, що спаські юні майстрині у межах діяльності Молодіжної ради Спаської сільської ради розпочали плетіння котильонів – невеличкого розміру прямокутника із загостреною верхівкою, який чоловіки, а особливо молоді хлопці носили прикріпленим до сорочки чи відвороту піджака. Котильон також виготовляють з бісеру. До загостреного кінця пришивають петельку або гачок для зручного кріплення до одягу.

“Такі котильони були дуже популярні в Західній Україні на початку 20-го століття, – підсумовує Оксана Дзудзило. – Котильон не лише атрибут, але й оберіг. Наші прабабусі дарували їх хлопцям, які йшли в армію, а потім і на війну. Тепер ці котильони отримали додаткове і навіть інше символічне значення. Ми плетемо котильони і згодом передамо на фронт. Віримо, що такі обереги захистять наших військових від можливих небезпек”.

Мар’яна ЛОКАТИР