Драма, мелодрама

Режисер: Сем Мендес

У ролях: Кевін Спейсі, Аннетт Бенінг, Тора Берч, Вес Бентлі, Мена Суварі

До 1999 року імена режисера-британця Сема Мендеса і сценариста-американця Алана Болла були відомі тільки тим, хто хотів про них щось знати. Перший досяг певних успіхів як театральний постановник (зокрема, в одній зі сцен Бродвею з Ніколь Кідман), другий як сценарист випустив два телесеріали. «Краса по-американськи» стала їхнім дебютом, в якому зійшлися Чехов, Спілберг і Американська кіноакадемія. Чехов подарував фільму тонку ідеальну драматургію: персонажі сиплють отруйними репліками, пістолети в потрібний момент стріляють, душі (як екранні, так і глядацькі) у фіналі відчувають просвітлення. Спілберг надав Мендесу технічні можливості для здійснення еротичних фантазій героя, всипаних пелюстками троянд. Воістину ніколи ще спецефектну машинерію в компанії Dreamworks не використовували з такою точністю. Американська кіноакадемія розгледіла в наскрізь санденсівській, артистично нонконформістській «Красі по-американськи» національний фільм року. Сміливість, яку навряд чи можна переоцінити.

Ось воно, життя  42-річного менеджера: робота – лайно, дружина схиблена на аутотренінгах і кар’єрі, донька-підліток, як-то часто буває з прищавими дівчатами, які переживають статеве дозрівання, поступово відходить у світ дорослих мрій, сусіди по праву руку – надто приємні гомосексуалісти, а по ліву – зовсім приємні традиціоналісти. Життя заснуло в затишному приміському районі, так до кінця й не розпочавшись. Юнацькі мрії не здійснені і ніби забуті. І плакати хочеться, і начебто й нема особливо від чого. Залишається тільки безглуздий бунт проти повсякденності: грубити дружині за сімейною вечерею, шантажувати начальника заради хороших відступних, купити заповітний «Понтіак» 70-го року і тягати штангу в гаражі, щоб прокачати плечі. А опісля ще косяк за гаражем.

Знайомтеся, Лестер Бернем, бунтар без причини. Але чи в бунті справа? Дев’яності подарували нам кілька дуже важливих і при цьому масових фільмів про повстання офісного планктону: взяти хоча б шумахерівський «З мене досить», фінчерівський «Бійцівський клуб» та багато інших. «Краса по-американськи» – тонша і більш невизначена: в її системі координат бунт Лестера важливий не більше і не менше, ніж, наприклад, знятий на цифрову камеру літаючий пакет – чудовий, до речі, коментар, що охопив планету через кілька років після візуальної манії. Події, які відбуваються у фільмі, могли б стати прекрасним фоном для безтурботного водевільного фарсу про кризу середнього віку в дусі «Осіннього марафону». Але головний герой «Краси по-американськи», тільки-но відрекомендувавшись, заявляє, що скоро помре, і тінь смерті, що наближається, моментально перетворює сатиричні куплети на трагічну оперу з відтінками герметичного детектива, де кожен, включно з сусідами, – підозрюваний. Хто саме натисне на спусковий гачок, ми дізнаємося лише перед самими титрами, коли це питання вже мало кого буде цікавити. Постріл – не подія, а лише можливість зафіксувати значно важливішу зміну, що відбулася в людині, яка виявила, що варто зробити крок вбік, зійти з протоптаного шляху, і відкриється зовсім інша перспектива на знайомий до болю світ. І ось серце уже роздувається, як повітряна куля, і вирушає в політ, як підхоплений вітром шматок поліетилену.

ФЕЛІНСЬКИЙ