Започаткувати новий стиль у музиці – етнохілінг: саме такий сміливий задум здійснила франківська психологиня Аурелія Боляк. Йдеться про зцілення душі через народні пісні, але наповнені новими сенсами, тобто музика лишається та сама, а слова виконавиця пише свої.

Аурелія вже розпочала творити цикл перероблених пісень відповідно до свого психотерапевтичного досвіду. Дебютом стала «Вербовая дощечка», ось-ось буде презентація відеокліпу.

Перший куплет лишився оригінальним, решту Аурелія переписала. Називає це піснею-містерією, адже заклала туди дуже глибокий зміст: про сакральні процеси любові, сексуальності, горювання і зцілення, про гармонійні стосунки чоловіка та жінки. Каже, що це не просто слова, кожен куплет нею прожитий.

«Одні з найщасливіших спогадів мого дитинства – коли вся родина зустрічалася за столом і співала народні пісні, – розповідає авторка. – Вщухали повчання, критика, конфлікти, політичні дебати, всі об’єднувалися голосами, серцями. Я росла в дусі глибокої любові до України. Батько всього себе присвятив боротьбі за незалежність. Якось він всю свою відпустку віддав розкопкам жертв репресій. І ми дітьми теж були там. Тато розкопав свою тету, яку молодою закатували і викинули в криницю. Це була чи не єдина жінка, якою він захоплювався… У мене тоді глибоко закарбувався дитячий висновок: щоб стати героїнею і присвятити себе своїй землі, треба померти».

Аурелія виросла і стала геть інша. Але любов до України лишилася. Як і любов до народної пісні. І зараз вона вже не думає, що має вмерти за Україну. Натомість хоче послужити їй, виходячи зі своїх дарів і знань.  

«Народна пісня – неймовірна ріка. Глибоченна, потужна і священна, – продовжує Аурелія. – Тільки береги цієї ріки вистелені стражданням, горем і безпросвітністю. Ці береги давно потребують, щоб їх вичистили і засадили квітучим садом. Я як психолог знаю, що слово має велику силу. Словом можна вбити, а можна оживити. Я точно знаю: якщо думати про страждання, говорити про страждання і ще й наповнювати ці слова емоціями, співати про них, та ще й гуртом – це відтворення біди, знову і знову. Безкінечно по колу. І передавати це далі, нашим дітям, у майбутнє».

Аурелія хоче, щоб наступні покоління виносили з минулого перли, а не продовжували копирсатися в непереробленому болю. Бо цінність не в тому, що страждали. А в тому, що вистояли, стали сильнішими, мудрішими. І що готові не до виживання, а до життя, щасливого і багатого. Саме тому і народився проєкт етнохілінг.

До речі, займатися вокалом Аурелія почала лиш рік тому і тільки заради того, аби краще пропрацювати звучання свого голосу. Про власну вокальну історію у неї тоді навіть думки не було.

«З дитинства мала гарний народний голос, співала в хорі. Але дуже соромилася свого голосу, бо він завжди вирізнявся з-поміж інших – звучав дуже потужно, – розповідає виконавиця. – Тому співати – це був мій великий комплекс родом із дитинства. Коли почала ходити до вокальної студії, спершу доводилося дуже важко – ніяк не могла відпустити затиски в горлі, вчилася добувати звуки. Ще б пак, стільки років жити з цим комплексом».

«Вербовую дощечку» Аурелії вже послухав навіть Святослав Вакарчук. Під час недавнього ретриту в Карпатах за дивним збігом франківка оселилася в тому самому готелі, що й співак. Жінка ледве наважилася звернутися до нього за порадою: варто чи не варто розвивати такий проєкт. Святослав попросив заспівати. Аурелія від хвилювання мало не втратила голос. Але Вакарчуку сподобалося, сказав, що голос хороший, пісня звучить цікаво, лишилося тільки заспівати «на люди».

Наталя МОСТОВА