Картину обміняти на благодійність. Франківка Ірина Боднарук недавно придумала добру ініціативу. Суть така: кожен охочий жертвує гроші на якийсь благодійний проєкт, а потім обирає для себе одну з картин, які намалювали Іра з подругами.

І суму, і проєкт людина визначає сама. При цьому не потрібно додатково звітувати, на що саме були спрямовані кошти і скільки. Бо в цій справі головне – довіра. Хіба якщо дуже хочеться про це розповісти, то краще написати особисто Ірині.

Картини можна переглянути в Фейсбуці на сторінці авторки ініціативи. Чотири роботи уже знайшли свої домівки, решта десять ще чекають.

Цікаво, що малювати Ірина почала тільки рік тому. Архітекторка за освітою, але особливого поклику до малювання не мала ніколи. Та насправді цей талант був з нею завжди, просто дрімав, чекав свого часу. А розкрився лише тепер.

Усе почалося з Ван Гога і його «Зоряної ночі», яку Іра з дітьми творили в мистецькому просторі. Діти – глиною, мама – фарбами. Саме тоді вона вперше малювала на полотні. Отримала стільки натхнення, що, прийшовши додому, продовжила малювати аж до глибокої ночі.

Після кількох майстер-класів жінка накупила фарб, полотна і почала творити. Під наглядом наставника витесувала свій дар. І, як для початківця, роботи вдавалися чудові.

Всі творіння Іра складала до шухляди. Аж поки син не запитав одного разу: «Чому ти так робиш? Чому ховаєш їх від світу?» Якраз тоді і виникла ідея обміну картин на благодійність.

«Про продаж своїх робіт поки що навіть не думаю, – усміхається Іра. – Наразі мені це якось не дуже комфортно. Але й немає сенсу, аби картини припадали пилюкою в шухляді – хочеться ділитися своєю творчістю. Кожна картина має право на життя і повинна тішити когось».

Найбільше Ірині до душі малювати квіти. Зазвичай художниця використовує лише чотири базові кольори: червоний, синій, жовтий і білий. Змішування фарб, видобування потрібних відтінків – це магія, котра затягує і дозволяє їй знайти внутрішню рівновагу і спокій.

«Тих кілька годин малювання – це такий релакс, – ділиться авторка. – Відволікаюся від усього, занурююсь в якийсь геть інший світ: лише я і кольори. Тим паче моя щоденна робота зовсім не пов’язана з творчістю. Тому малювання – це така потрібна віддушина».

Іра каже, що дуже прискіплива і далеко не завжди їй подобаються власні роботи. Тоді відкладає їх на потім – поки не дозріє задум і не прийде вдалий час, аби домалювати їх. Зараз у шухляді відлежуються п’ять картин.

«Малювання змінює людину, – усміхається жінка. – Змінює зсередини. Принаймні я це відчуваю: через внутрішню впевненість і глибинний спокій».

Наталя МОСТОВА