Йому 78 років, але багато молодих досі не можуть виграти в цього чоловіка. Франківець Леонід Шелепенко – великий професіонал у настільному тенісі. Брав участь у 12 чемпіонатах Європи і чотирьох чемпіонатах світу. Має десятки нагород. З 2018-го по 2020-й був найкращим тенісистом в Україні у своїй віковій категорії. Також спортсмен багато років займався стрільбою і рукопашним боєм.

Взагалі Леонід Степанович має особливу життєву історію. Досі шукає свою біологічну маму-іспанку. У три роки його усиновили, і на тому всі сліди стерлись. Вдалося дізнатися самі крихти: народився в партизанському загоні біля Києва, тато був начальником розвідки, а мама – радистка з Іспанії, мала псевдо Сахара. Хто вона, як її звали і як там опинилася? Леонід Степанович намагається дізнатися це вже пів життя. Розповідали, мовляв, у тому партизанському загоні воював не один завербований з Іспанії. На цьому все.

Коли пан Леонід народився, батьки віддали його до дитбудинку в Києві, аби потім забрати, бо бавити немовля в партизанці здалося їм не дуже доброю ідеєю. Але скоро хлопчика усиновили. Малий сподобався підполковнику, заступнику начальника підрозділу контррозвідки «СМЕРШ» Червоної армії, вони з дружиною не мали дітей.

Названий батько одразу пішов на пенсію, і всі разом переїхали у Рівне. Мама була домогосподаркою, а тато почав займатися садівництвом. Хлопчику змінили ім’я і дату народження. Замість Івана він став Леонідом і на два роки молодшим. Сім’я не бідувала, жили у власному будинку, завжди було що їсти-вбратися, дитину любили.

Про те, що усиновлений, Леонід Степанович дізнався, аж коли одружився. Вони з дружиною, колишньою однокласницею, посперечалися, і та зі злості відрізала: «О! Вже іспанська кров заговорила». – «Ти про що?» – «А ти дійсно не знаєш, що іспанець?»

Пан Леонід і справді ще в школі вирізнявся: смуглявий, чорнявий, із запальним темпераментом. Хлопчаки ніколи не хотіли встрявати з ним у бійку, бо він настільки навіснів, що аж очі червоніли. Його колоритна зовнішність навіть потрапила на міжнародний конкурс монохромної фотографії у 1999-му.

Потім у житті Леонід Степанович завжди обирав внутрішню свободу. Він працював у службі безпеки, і це було нелегко. «Ви ж розумієте, там жорстка система – ламали через коліно, – каже Леонід Степанович. – Але коли наступали на мою внутрішню свободу, я ніколи не мовчав. Мене так і не зламали: яким прийшов туди, таким і пішов».

14 років тому чоловік переїхав до Франківська: порадив внучці вступати до місцевого університету, бо дуже гарне і комфортне місто. Так разом із внучкою тут оселилися Леонід Степанович із дружиною.

Чоловік досі постійно тренується. Каже, настільний теніс – особливий вид спорту, а точніше – філософія життя: «Це не лише гра, але й потужний оздоровлюючий засіб. Настільний теніс вирівнює зір, артеріальний тиск, кислотність, покращує координацію рухів і сильно впливає на реактивність мислення. І ще одне: відкриваються енергетичні канали, котрі забиваються в щоденних клопотах, а це веде до пригнічення імунної системи. Яким чином це працює? Постійна концентрація на білому м’ячику під час гри прирівнюється до ефекту міцного сну, а це найкращий відпочинок і відновлення роботи мозку».

Вже багато років Леоніду Степановичу не вдається дістатися до документів, котрі зараз у рівненському РАГСі і які б прояснили все про його біологічних батьків. Не вдається навіть з адвокатом.

Його мрія – побувати в Іспанії. Якось там проводили чемпіонат світу з настільного тенісу – пан Леонід уже не міг дочекатися. Але щось наплутали з документами, і поїздка не відбулася. Навіть так не судилося.

Наталя МОСТОВА