Цей хлопець добре тямить у чоловічій охайності та красі. Адже він – професійний барбер. Барбершоп буквально означає «чоловіча цирульня». Однак це не просто перукарня у звичному розумінні. Культура барбершопів сягає корінням в історію США. Її пік припадає на 30-ті роки минулого сторіччя. Спочатку в таких закладах можна було не тільки підстригтися, але й купити їжу чи вино, послухати улюблену музику. У середині 50-х барбершопи стають чимось на зразок клубу за інтересами для джентльменів, де можна викурити сигару, випити в компанії однодумців і поспілкуватися про бізнес чи політику. Відтоді традиції залишаються непорушними.

Так поступово сформувалася професія барбера – фахівця, який, як ніхто, уміло додасть волоссю на голові та обличчі чоловіка модного, а то й унікального вигляду. Працюють у барбершопах теж виключно чоловіки – вони не лише знаються на модних зачісках і бородах, а й залюбки підтримають з клієнтом розмову на чоловічі теми.
В Івано-Франківську є два барбершопи, в одному з яких працює Мустафа. Він родом з Іраку. П’ять років уже живе в столиці Прикарпаття, одружився з місцевою дівчиною, навчається на факультеті буріння. Але своє життя хоче пов’язати лише з улюбленою справою – бути барбером.

Цього мистецтва Мустафу навчив рідний брат ще в Іраку, де барбершопи є важливою частиною місцевої культури. Спершу це заняття було звичайним хобі, а потім стало покликанням, адже в Мустафи одразу проявився неабиякий талант. До нього навіть почали переходити декотрі клієнти брата. «Чоловік має виглядати охайним, – вважає хлопець. – Тим більше йому завжди буде комфортніше звернутися до фахівця-чоловіка, аніж до жінки, аби навести лад з волосинами в носі, підправити брови чи бороду. Місцеві іванофранківці в принципі слідкують за своєю зовнішністю, але часто дозволяють собі лінуватися».

Мустафа принципово не підстригає волосся жінкам – це важлива традиція його професії. Робить виняток лише для своєї дружини.

У Франківську іноземцю дуже подобається. Каже, тут дуже красиві люди. І європеїзовані. Більшість друзів іракця – корінні франківці.

А галицькі традиції неймовірно схожі до його рідних. В Іраку теж пишно і довго відзначають свята: столи ломляться від наїдок, люди співають, танцюють, і так може тривати кілька днів. Єдине, що не дуже подобається в місті – це жахливі затори в мікрорайоні Пасічна. «Це ж очевидно, що одного моста там замало», – каже іракець.

Саме в Україні Мустафа зрозумів дуже важливу річ: не має значення, хто ти – мусульманин чи християнин. Люди завжди діляться лише на хороших і поганих. А релігія часто стає знаряддям у нечистих руках, аби сіяти розбрат.

Наталя МОСТОВА