Професор Михайло Шевчук пов’язав своє життя з медициною ще у 1950-х роках. Після закінчення Івано-Франківського національного медичного університету йому запропонували залишитись у виші та працювати над науковою роботою. «Між іншим, одному із всього курсу», – підкреслює Шевчук.

Проте у той час можна було залишитись тільки на теоретичній кафедрі, а пан Михайло хотів практикувати. Ще з третього курсу він готував себе до хірургії. «Я б інакше навіть в медицину не йшов», – пояснює лікар.

Прислухавшись до поради одного з викладачів, пан Михайло обрав зрештою кафедру анатомії, оскільки без неї і хірургії немає – це речі пов’язані. Крім того, Шевчуку пообіцяли переведення. Він захистив кандидатську дисертацію та працював асистентом кафедри. Але роботи хірурга так і не отримав.

Щоб реалізувати свої прагнення, пану Михайлу довелося звільнитися з університету і піти працювати у тодішню Івано-Франківську другу міську лікарню на вулиці Франка. При цьому науку він не покинув, паралельно працював над докторською дисертацією.

У 35 років Михайло Шевчук став доктором медицини і знову отримав запрошення від університету. Тут пан Михайло пройшов шлях від асистента кафедри загальної хірургії до професора кафедри хірургії навчально-наукового інституту післядипломної освіти. «Практично всі хірурги міста – мої учні», – зауважив доктор Шевчук.

До речі, пан Михайло не мріяв про професію лікаря змалку. Після закінчення школи він хотів стати інженером-нафтовиком, бо там виплачували стипендію. Проте Шевчуку не пощастило із цією професією, тому він подався в медицину.

Пан Михайло виконує складні операції черевної порожнини та грудної клітки. Він пояснює, що вчився колись не так, як його колеги, і спочатку освоїв складнішу – грудну хірургію. Одним із найскладніших випадків у його хірургічній практиці була операція, яку він проводив вагітній жінці, яка раніше мала травму грудної клітки. Десь на восьмому місяці вагітності їй стало погано: жінка почала задихатись. Її привезли у лікарню у селищі Заболотів Снятинського району і серед ночі викликали Шевчука. Він під свою відповідальність попросив зробити пацієнтці рентген, проте акушери були проти, бо хвора – вагітна. Але пан Михайло наполіг, адже могли померти і мама, і дитина.

Коли професор подивися на рентгенограму, йому все стало ясно: внаслідок давньої травми у грудну клітку породіллі потрапила товста кишка. Жінку терміново прооперували. Спочатку довелось рятувати дитину, а потім – робити операцію на грудній клітці. «Всякого було багато, але такий випадок з вагітною – раз у житті», – пригадує хірург.

За вагомий внесок у розвиток української хірургії Михайла Шевчука нагородили відзнакою імені академіка Олександра Шалімова. Таку нагороду мають лише кілька хірургів – з Харкова та Києва. Тепер нею відзначили і франківського лікаря. «Та це не тільки моя заслуга, а всієї нашої хірургічної спільноти», – наголошує професор.